Марія Кореллі - Спокута сатани

Завжди твій Босслз.

Прочитавши недоладний підпис, я розсміявся, хоч очі мої були затуманені подобою сліз. «Босслз» − то було прізвисько, дане моєму приятелеві кількома з наших шкільних товаришів, і ні він, ні я не знали, як воно вперше виникло. Однак ніхто, крім професорів, не звертався до нього на ім'я − Джон Керрінгтон; він був просто Босслз, і Босслзом залишався навіть тепер для найближчих друзів. Я згорнув і сховав листа разом із чеком та, розмірковуючи, що за один мав бути той філантроп, який не знає, що робити з грішми, взявся до двох інших пакунків. Я відчував із полегкістю, що тепер, хай там як, можу завтра сплатити рахунок квартирній хазяйці, як обіцяв. Крім того, я міг замовити вечерю й запалити вогонь, аби надати веселішого вигляду моїй холодній та незатишній кімнаті.

Але перед тим як скористатися з цих життєвих благ, я розкрив довгастий синій конверт, який скидався на загрозу судового протоколу, і, розгорнувши папір, дивився на нього, охоплений здивуванням. Що це означає? Літери стрибали перед моїми очима; збентежений, я перечитував папір знов і знов, нічого не розуміючи. Однак думка, що промайнула невдовзі, осяяла мене, наче електричний удар, змішавши всі почуття… Ні! Ні! Фортуна не могла бути такою безумною! Такою дивовижно примхливою! Це була якась безглузда містифікація… А втім… якщо це й був жарт, то жарт неперевершений! Такий, що мав за собою авторитет закону! Присягаюся, новина здавалася геть вірогідною!

Не без зусилля впорядкувавши бодай якось свої думки, я уважно перечитав кожне слово документа, і моє здивування зросло. Чи я божеволію, чи в мене починається лихоманка? Чи може ця вражаюча, ця приголомшлива звістка виявитися правдою? Бо якщо це дійсно правда… Боже мій! Від цієї думки мені паморочилося в голові, і лише справжня сила волі тримала мене у притомності, настільки сильно я був схвильований цією захопливою несподіванкою.

Якби це була правда, тоді цілий світ був би мій! Я був би королем, замість того щоб жебракувати; я був би всім, чим би тільки схотів бути! Лист, цей чудовий лист, був позначений ім'ям відомої фірми лондонських присяжних повірників і сповіщав у розмірених і точних висловах, що далекого родича мого батька, родича, про якого я невиразно чув лише час від часу в дитинстві, спіткала нагла смерть у Південній Америці і я залишився єдиним його спадкоємцем.

«Рухоме й нерухоме майно становить більш ніж п'ять мільйонів фунтів стерлінгів. Ви зробите нам ласку, якщо знайдете час і відвідаєте нас цього тижня, щоб ми з вами разом уладнали необхідні формальності. Більша частина капіталу зберігається в Англійському банку, і значна сума перебуває під гарантією французького уряду. Решту подробиць ми б воліли повідомити вам особисто, а не письмово. Сподіваємося, що ви відвідаєте нас невідкладно, і залишаємося вашими, пане, покірними слугами…»

П'ять мільйонів! Я, найманий письменник, що помирає з голоду, людина без зв'язків і без надій, завсідник негідних газетних кубел, я − власник «більш ніж п'яти мільйонів фунтів стерлінгів»! Я намагався повірити у неймовірне − і не міг. Мені здавалося, що це дика ілюзія, плід потьмареного з голоду розуму. Я огледів кімнату: вбогі меблі, холодний камін, брудна лампа, низьке висувне ліжко − все свідчило про нужденність та злидні; приголомшливий контраст між убогістю, яка оточувала мене, і щойно дістаною новиною ошелешив мене, як найдивовижніша неоковирність, яку я будь-коли чув чи уявляв, − і я зайшовся в реготі.

− Чи траплялася коли-небудь подібна примха навіженої фортуни? − крикнув я голосно. − Хто б міг уявити! Боже мій! Я, я − з-поміж усіх людей на світі обраний для цього щастя! Присягаюся Небом, якщо це правда, то не мине й кількох місяців, як суспільство під моєю рукою закрутиться, наче дзиґа!

І я знов розгонисто зареготав; я сміявся так само, як раніше лаявся, − просто щоб виладнати свої почуття. Раптом хтось засміявся у відповідь − цей сміх скидався на сміх щезника. Я зупинився, чогось настрахавшись, і прислухався. Дощ лив, і вітер лютував, ніби сердита сварлива жінка; скрипаль у сусідній кімнаті виводив чарівні пасажі на своєму інструменті; жодних інших звуків було не чути. Між тим я міг би заприсягтися, що тільки-но чув сміх позаду себе.

− Це, либонь, моя уява. Без сумніву, в мене розладнані нерви! − пробурмотів я, додаючи вогню лампі, щоби краще освітлити кімнату. − Старий добрий Босслзе! − вів далі я, згадавши про чек на п'ятдесят фунтів, який видався мені за манну небесну кілька хвилин тому. − Який сюрприз маю для тебе! Ти отримаєш назад свою позику так само швидко, як надіслав її, та ще й з п'ятдесятьма фунтами на додачу − це буде відсоток за твою щиросердність. Що ж стосується нового мецената, якого ти виряджаєш, аби допомогти мені у скруті, − він напевне виявиться чудовим старим джентльменом, але цього разу він не потрапить до своєї стихії. Я більше не потребую допомоги, ані поради, ані заступництва! Я можу купити все це! Ім'я, пошана і влада − все купується; любов, дружба, становище − все продається за нашої дивовижно комерційної доби; річ тільки в ціні! Власною душею присягаюсь, багатому філантропові нелегко буде змагатися зі мною в могутності! Ручуся, навряд чи він має більше від п'яти мільйонів! А тепер вечеряти: я житиму в кредит, доки не отримаю якої-небудь суми готівкою, і немає причини, яка б завадила мені зараз покинути цю жебрацьку хижку й вирушити до одного з найкращих готелів.