Марія Кореллі - Спокута сатани

− Приходьте обідати, приходьте обідати! − повторював він збуджено. − Приходьте… даруйте, сьогодні вівторок… приходьте в четвер. Без церемоній! Моя дружина паралізована, тож не може приймати гостей; вона тільки зрідка бачить сторонніх осіб, коли має добрий настрій; її сестра, тітонька Шарлотта, опікується домом і приймає гостей. Ха-ха-ха! Якби моя дружина померла, то я б, можливо, одружився з міс Шарлоттою Фітцрой! Ха-ха-ха! Приходьте до нас обідати, містере Темпест. Лючіо, приводьте його, чуєте? З нами мешкає молода дівчина, американка: долари, акцент і таке інше. І я гадаю, вона хоче одружитися зі мною, ха-ха-ха! І чекає, коли леді Ельтон переселиться до кращого світу, ха-ха! Приходьте подивитись на маленьку американку, чуєте? У четвер, гаразд?

Прегарне обличчя леді Сибілли захмарилось, коли батько натякнув на «маленьку американку», але вона нічого не сказала. Лише погляд її, здавалось, питався про наші наміри та заохочував нас дати згоду, і вона, вочевидь, лишилась задоволена, коли ми обидва пристали на запрошення. Іще апоплексичний переривчастий сміх графа, кілька потисків рук, іще легкий граційний поклін красуні, коли ми зняли капелюхи на прощання, − і карета від'їхала. Ми сіли в наш екіпаж, який завдяки послужливості вуличних хлопчаків та полісменів опинився просто перед театром. Коли ми рушили, Лючіо пильно глянув на мене. У напівмороку бруму я міг розрізнити сталевий блиск його очей.

− Гарна? − спитав він. Я мовчав.

− Як, ви не захоплені нею? − вів далі він. − Мушу зізнатись, вона холодна, цілком безпристрасна весталка, але сніг часто вкриває вулкани. Вона має бездоганні риси і натуральний свіжий колір обличчя.

Я хотів був відмовчатись, але такого блідого опису стерпіти не зміг.

− Вона − красуня, − вихопилося в мене. − Найкороткозоріше око помітить це, і з її боку мудро бути стриманою й холодною: якби вона увсебіч розсипала усмішки й чари, вона б довела до божевілля багатьох чоловіків.

Я скоріш відчув, ніж побачив його блискучий погляд.

− Без сумнівів, Джеффрі: незважаючи на лютий, на вас дме південний вітер, із яким линуть пахощі троянд і померанцевих квітів. Мені здається, леді Сибілла справила на вас неабияке враження.

− Вам хочеться, щоб так було?

− Мені? Любий мій, мені ніколи не хочеться нічого, чого б вам самому не хотілося. Я завжди пристосовуюсь до вдачі моїх друзів. Якщо ви питаєте моєї думки, то мені трохи шкода, що вас насправді вразила молода леді: шкода, бо тут немає перешкод до нападу. На мій погляд, любовна історія мусить натрапляти на перепони та утруднення, справжні або вигадані. Якнайменше скромності, як найбільше сваволі та брехні: це додає приємності в коханні, принаймні, на цій планеті.

Я перервав його.

− Бачите, Лючіо, ви дуже любите нападатись на «цю» планету, ніби щось знаєте про інші! − промовив я нетерпляче. − «Ця» планета, як ви її зневажливо називаєте, єдина, з якою ми маємо справу!

Він окинув мене таким палким і пронизливим поглядом, що я зніяковів.

− Якщо так, − відказав він, − чому ж людство тоді не дає спокою іншим планетам? Навіщо ж ви намагаєтесь пізнати таємниці їхнього руху? Якщо люди, як ви стверджуєте, не мають справи з жодними іншими планетами, окрім цієї, то навіщо ж вони так поспішають розкрити таїну сильніших світів − таїну, яка одного чудового дня випадково вжахне їх?!

Урочистість його голосу і натхненний вираз обличчя вселяли в мене майже побожне відчуття. Я не мав готової відповіді, і він вів далі:

− Не говорімо, друже мій, про планети, навіть про цю піщин ку серед них, знану, як Земля. Повернімося до цікавішого сюжету − до леді Сибілли. Як я вам уже сказав, тут не буде перешкод на шляху до сватання, і ви легко можете одружитися з нею, якщо забажаєте. Лише як автор книжки Джеффрі Темпест не наважив ся б домагатись руки графської дочки, але Джеффрі Темпест- мільйонер буде бажаним нареченим! Справи бідного графа Ельтона кепські, він майже банкрут. Американка, що в нього на пансіоні…

− На пансіоні! − вигукнув я. − Він що, утримує пансіон для шляхетних панночок?

Лючіо розсміявся.

− Ні, ні! Просто доброчесні граф і графиня Ельтон дають опіку міс Даяні Чесней, тій американці, за невеличку суму − дві тисячі гіней щороку; графиня передала свій обов'язок представництва сестрі, міс Шарлотті Фітцрой, але корона вже висить над головою міс Чесней. Вона має в домі кілька власних кімнат і виїздить куди їй завгодно під крильцем міс Фітцрой. Такий порядок не до смаку леді Сибіллі, і вона ніде не з'являється інакше, як із батьком. Вона не хоче приятелювати з міс Чесней і відверто ви являє це.