І він кинув на поріг три чи чотири золоті монети.
– Коли ці скінчаться, можете прийти і сказати, – промовив він суворо і глянув на батька, як командир на підлеглого.
І справді, хоч одяг у нього був поганенький, а мова дуже брутальна, проте він зовсім не скидався на звичайного матроса. Швидше можна було подумати, що це штурман або шкіпер, який звик командувати й карати непокірних. Чоловік з тачкою розповів нам, що незнайомець прибув поштовим диліжансом учора вранці до «Готелю Короля Георга» і розпитував, які є корчми в околиці. Почувши, мабуть, добрі відгуки про нашу корчму й довідавшись, що вона розташована на відлюдді, капітан обрав саме її. Оце й усе, що ми змогли дізнатися про нашого гостя.
То був дуже мовчазний чоловік. Цілими днями він вештався біля затоки або здирався на скелі з мідною підзорною трубою. А вечорами сидів у вітальні в кутку біля вогню, змішував ром з водою і пив цю міцну суміш. Здебільшого він нічого не відповідав, коли до нього зверталися. Тільки кине раптом лютий погляд і засопе носом, немов корабельна сирена в тумані. Ми й наші відвідувачі незабаром навчилися не турбувати його. Щоразу, повернувшися з прогулянки, він запитував, чи не з’являлися біля корчми якісь моряки. Спочатку ми гадали, що він питає про це, шукаючи собі підходящої компанії. Але незабаром помітили, що він, навпаки, старається уникати сторонніх. Коли якийсь моряк, пробираючись прибережною дорогою до Бристоля, завертав до «Адмірала Бенбоу», наш капітан наважувався вийти до зали, тільки поглянувши на відвідувача з-під завіски на дверях. У присутності такого гостя він завжди сидів тихенько, наче миша.
Для мене все це не було таємницею, бо я став, так би мовити, співучасником його тривог. Якось він одвів мене вбік і пообіцяв платити мені по чотири срібних пенси першого числа кожного місяця, якщо я «пильнуватиму одноногого моряка» і повідомлю його, тобто капітана, відразу, як тільки цей моряк з’явиться поблизу. Коли ж надходило перше число і я звертався до нього по обіцяну винагороду, він тільки сопів носом і люто поглядав на мене. Але вже до кінця тижня змінював свій гнів на ласку, приносив мені той чотирипенсовик і повторював наказ «пильнувати одноногого моряка».
Навряд чи треба казати вам, як мучив мою уяву цей одноногий моряк. Уночі під час шторму, коли вітер хитав усі стіни нашого будинку, а прибій ревів у затоці й поміж скель, цей моряк ввижався мені уві сні в тисячах образів, страшний, мов тисяча дияволів. Іноді я бачив його з ногою, відрізаною до коліна; іноді – відтятою по самісіньке стегно. Часто він з’являвся переді мною у вигляді моторошної потвори, що так і народилася з однією ногою, яка стирчала з середини тулуба. На цій одній нозі він ганявся за мною, перескакуючи через паркани й рівчаки. Тож недешево діставалися мені оті щомісячні чотири пенси; я розплачувався за них страхітливими снами.
Та хоч який страшний був для мене одноногий моряк, самого капітана я боявся куди менше, ніж усі інші, хто його знав. Іноді ввечері він випивав рому з водою більше, ніж могла витримати його голова. Тоді він довго сидів у корчмі й співав своїх давніх, диких, жорстоких морських пісень, не звертаючи уваги ні на ко-го з присутніх. А бувало й так, що він замовляв випивку на всіх і примушував наших відвідувачів, що тремтіли від жаху, слухати його розповіді про морські пригоди або підспівувати йому гуртом. І дуже часто стіни нашого будинку ходили ходором від «Йо-го-го, ще й пляшечка рому», бо всі запрошені, побоюючись за своє життя, намагалися перекричати один одного і співати якнайголосніше, щоб не навернути на себе гнів капітана. А під час таких припадків капітан був справді небезпечним гостем: він то грюкав кулаком об стіл, вимагаючи, щоб усі замовкли; то раптом спалахував буйним гнівом, коли його перебивали, запитуючи про щось; то, навпаки, шаленів, що ніхто не звертався до нього з питаннями, а це означало, що товариство неуважно його слухає. Він не дозволяв нікому піти з корчми, аж поки сам не напивався до нестями й не йшов, хитаючись, спати.
Але найбільше страху нагонили його розповіді – жахливі розповіді про шибениці, про ходіння по дошці, про шторми на морі, про острови Тортугас, про розбійницькі гнізда і розбійницький розгул в Іспанському морі. За його словами, він, мабуть, прожив усе життя серед найзапекліших негідників, які будь-коли виходили в море. А лайка, якою він пересипав свої розповіді, лякала наших простодушних сільських жителів не менше ніж злочини, які він змальовував.
Читать дальше