Артур Конан Дойл - Справи Шерлока Голмса

При цих словах сірі очі відвідувача блиснули, а його квадратна щелепа рішуче стиснулася. Я з цікавістю поглянув на свого співрозмовника. Містер Джеймс Додд справляв враження чоловіка, котрого набагато краще мати в числі своїх друзів, ніж ворогів.

– Що ж ви зробили далі? – поцікавився я.

– Подумав, що найкраще було б відвідати Таксберзький парк у Бедфорді, де міститься маєток родини Емсвордів. З цієї метою я написав листа матері Ґодфрі. Правду кажучи, я більше не хотів мати справу з його суворим батьком. Я написав, що я – близький приятель Ґодфрі, і що ми разом служили в Південній Африці. Якщо вона не заперечує, я б із задоволенням побалакав із нею про сина. До речі, додав я, незабаром буду неподалік від Бедфорда й міг би на короткий час заїхати в Таксберзький парк. У відповідь отримав люб’язне запрошення відвідати маєток Емсвордів. Я сів у потяг і поїхав. Поки я дістався від станції до будинку, уже стемніло. Родинний замок Емсвордів виявився масивною спорудою, в архітектурі якої змішалися стилі всіх епох. Середня частина будівлі, витримана в єлизаветинському стилі, химерно поєднувалася з пізнішими прибудовами у вікторіанському. Навколо замку розташовувався прекрасний великий парк. Усередині оселі стіни були оздоблені червоним деревом і обвішані численними картинами в масивних рамах. У всьому будинку панував дух старовини та похмурої таємничості.

Мене зустріли слуги – дворецький Ральф, старезний, як і самі стіни будинку, і його дружина, ще старіша. Але, незважаючи на відразливу зовнішність, жінка мені сподобалася. Я згадав, що вона колись була нянькою Ґодфрі. Мій приятель часто розповідав мені, що після матері він нікого на світі так не любив, як свою стару няньку. Потім до мене вийшли полковник і його дружина. До матері Ґодфрі, маленької тендітної жінки, я відразу ж відчув симпатію. Зате його батько мені геть не сподобався. Одразу після прибуття мене запросили до кабінету полковника. Зізнаюся, перспектива бесіди з ним мене зовсім не тішила. На якусь мить мені захотілося відмовитися від цієї забаганки. Але думка про мого товариша змусила мене впоратися з легкодухістю. У похмурому, заставленому меблями кабінеті полковника мені вдалося уважніше розгледіти його. Батько Ґодфрі виявився високим, широкоплечим старим із щелепою, що випирала, і довгою сивою бородою. У нього був великий, помережаний капілярами ніс, який стирчав, неначе грифовий дзьоб, і маленькі очі, що люто виблискували з-під сивих волохатих брів.

– Отже, сер, – звернувся він до мене скрипучим голосом, – якщо не заперечуєте, я хотів би дізнатися справжню причину вашого приїзду до нас.

Я ввічливо відповів, що в своєму листі до його дружини виклав причини, які спонукали мене навідати батьків мого товариша.

– До речі, – продовжував старий, – крім ваших запевнень, я не маю інших доказів того, що ви справді близько знали мого сина.

– У мене є листи від Ґодфрі, – відповів я, намагаючись зберегти холодне серце.

– Чи можу я поглянути на них, сер?

– Звісно.

Містер Емсворд побіжно переглянув листи та повернув їх мені.

– Ну, і що далі? – спитав він.

– Зрозумійте мене, сер, – відповів я схвильовано, – я щиро прив’язаний до вашого сина. Чому вас дивує, що я намагаюся розшукати сліди близької мені людини?

– Пригадую, сер, що в листі до вас я відповів на всі ваші запитання. Можу повторити: після служби в Африці здоров’я Ґодфрі помітно похитнулося. Йому знадобився повний відпочинок і зміна оточення. Тому ми, його мати і я, вирішили відправити його в навколосвітню подорож на тривалий термін. І прошу вас, передайте те, що я вам сказав, усім друзям мого сина, котрим небайдужа його доля.

– Певна річ, я виконаю ваше прохання, сер, – спокійно відповів я, – але, зі свого боку, попрошу вас бути таким люб’язним і повідомити, коли і яким пароплавом відбув Ґодфрі. Я йому напишу.

Мої слова, мабуть, спантеличили й одночасно розгнівали полковника. Він відповів не відразу. Похмурі очі старого зовсім сховалися за його кошлатими бровами. Вказівним пальцем правої руки він нервово стукав по столу. Нарешті він поглянув на мене з виглядом гравця, котрий розгадав підступний хід супротивника.

– Багато хто на моєму місці, містере Додд, – промовив він повільно, – обурився б через вашу недоречну наполегливість, що межує зі зухвалістю.

– Маєте зрозуміти причини моєї наполегливості, сер, – гаряче заперечив я, – вона пов’язана виключно з тим, що…