Артур Конан Дойл - Справи Шерлока Голмса

– Розплата за гріхи, Ватсоне, – сказав він, – рано чи пізно це мало статися. Лише Бог знає, скільки гріхів було в цього чоловіка, – додав він, узявши зі столу альбом у брунатній палітурці. – Ось та сама книжка, про яку розповідала Кітті Вінтер. Якщо вона не зможе завадити весіллю, то вже ніщо не зуміє. Але вона свою справу зробить, Ватсоне, будьте певні. Жодна жінка, котра себе поважає, не зможе встояти проти цього.

– Це щоденник його любовних пригод?

– Або щоденник його прагнень. Називайте, як заманеться. Коли міс Вінтер розповіла нам про цей альбом, я збагнув, яка грізна зброя потрапила б у наші руки, якщо ми зуміємо її дістати. Тоді я не сказав нічого, що могло б виказати мої думки, адже знаю, що жінки не вміють зберігати таємниці. Я продумував свій план. Напад на мене дав шанс увести в оману барона. Він вважав, що будь-які заходи проти мене тепер стануть зайвими. Все йшло на краще. Я міг би зачекати й довше, але його намір переїхати в Америку змусив мене діяти. Він нізащо не залишив би такий компрометуючий документ. Тому потрібно було щось зробити – і негайно. Намагатися викрасти альбом уночі – марно. Але можна було спробувати щастя ввечері, якби вдалося відвернути його увагу. Зручний момент настав, коли ви прийшли до нього зі своїм блакитним блюдцем. Я повинен був знати напевне, де ховають книжку, і розумів, що матиму на пошуки всього кілька хвилин, час був обмежений вашим знанням китайської кераміки. Тому я взяв із собою міс Вінтер. Хіба я міг собі уявити, щó саме вона так обережно несла в маленькому згортку під плащем! Я думав, що вона лише хотіла мені допомогти, але виявилося, що в неї були власні наміри.

– Барон здогадався, що я прийшов від вас.

– Я остерігався цього з самого початку, однак певний час ви утримували його увагу, і я встиг узяти бажане, хоча мені не вдалося залишитися непоміченим… А, сер Джеймс, дуже радий, що ви прийшли.

Наш високоповажний друг з’явився на запрошення Голмса. З глибокою увагою він вислухав розповідь про те, що сталося.

– Ви зробили диво, справжнє диво, – невпинно повторював він. – Але якщо каліцтво барона настільки серйозне, як описує його доктор Ватсон, тоді можна вважати, що ми досягнули нашої мети завадити весіллю навіть без цієї жахливої книжки.

Голмс похитав головою.

– Такі жінки, як міс де Мервіль, не зупиняються перед подібними перешкодами. Понівеченого мученика вона кохатиме ще більше. Е, ні. Ми маємо зруйнувати моральний ідеал, а не тілесний. Тільки ця книжка зможе повернути її на землю, інших методів немає. Це почерк барона. Вона не залишиться байдужою до того, що тут написано.

Сер Джеймс пішов, прихопивши з собою альбом і коштовне блюдце. Мені також уже слід було піти, і я спустився разом із ним на вулицю. Полковника Демері чекала невелика карета. Він стрибнув у неї, наказав візникові їхати швидко й одразу зник із поля зору. Сер Джеймс повісив свій плащ на дверцята екіпажа для того, щоб прикрити зображення герба та девіз, але я таки побачив їхнє відображення в нашому вікні й аж роззявив рота від подиву. Тієї самої миті я повернувся назад і піднявся сходами до покою Голмса.

– Я дізнався ім’я нашого клієнта! – вигукнув я, згоряючи від нетерпіння. – Даруйте, Голмсе, але ж це…

– Це відданий приятель і благородний джентльмен, – закінчив Голмс, стримуючи мій гарячий порив. – Нехай це буде нашою маленькою таємницею відтепер і назавжди.

Не знаю, яким чином альбом барона потрапив до рук міс де Мервіль. Можливо, сер Джеймс передав його особисто або, що ймовірніше, таке делікатне завдання виконав батько молодої леді, у будь-якому разі результат виявився якнайсприятливішим. За три дні в «Морнінґ Пост» з’явилася замітка, де йшлося про те, що весілля барона Ґрюнера та міс Віолетти де Мервіль скасоване. Та сама газета помістила перший звіт про слухання справи міс Кітті Вінтер за звинуваченням її у завданні ушкоджень сірчаною кислотою. Стали відомими такі пом’якшувальні обставини, що покарання, наскільки пригадую, було настільки незначним, наскільки це можливо за такі злочини. Шерлоку Голмсу погрожували судовим позовом за крадіжку, але якщо мета шляхетна, а клієнт такий відомий, то навіть суворий англійський закон стає гнучким і гуманним. Цього разу мій приятель уникнув лави підсудних.

Мені часом здається, що світогляд мого приятеля Ватсона занадто обмежений. Зате, дійшовши до якогось рішення, він наполегливо домагається його реалізації. Так, він довгий час умовляв мене описати хоча б один випадок моєї професійної кар’єри. Вочевидь, я сам підкинув йому цю ідею, докоряючи за прагнення потурати смакам публіки замість того, щоб триматися сухих фактів.