Артур Конан Дойл - Спогади про Шерлока Голмса

«Дурниці, мій хлопчику. Ви маєте дякувати лише самому собі. А тепер ще один-два пункти… так, справжня формальність, але це треба залагодити. Маєте папір? Будьте ласкаві, напишіть: «Згоден зайняти посаду комерційного директора у «Франко-Мідландській компанії бляхарських виробів» із річною платнею 500 фунтів”».

Я написав те, що містер Піннер продиктував мені, і він поклав папірець у кишеню.

«І ще одне запитання, – сказав він. – Як думаєте вчинити з Мейсоном?»

На радощах я зовсім про нього забув.

«Напишу, що відмовляюся від посади», – відповів я.

«Мені здається, що цього робити не слід. Я був у Мейсона й посварився з його управителем через вас. Я зайшов до нього дізнатися про вас, а він почав верещати, що я переманюю його людей і таке інше. Ну, я й не витримав. «Якщо хочете тримати хороших працівників, то платіть їм відповідно», – сказав я спересердя. А він мені відповів, що ви волієте працювати в них за маленьку платню, ніж у нас за велику. «Ставлю п’ять фунтів, – заявив я, – що, коли запропоную йому місце комерційного директора у нас, він навіть не напише вам про свою відмову». «Домовилися! – вигукнув він. – Ми його, можна сказати, зі зашморгу витягли, і він від нас не відмовиться!» Це його точні слова».

«Який нахаба! – обурився я. – Я його й в очі не бачив, а він сміє казати про мене такі речі… Та я тепер нізащо не напишу їм, навіть якщо будете благати!»

«Ну, і чудово. Отже, домовилися, – сказав він, підіймаючись з крісла. – Я радий, що знайшов братові хорошого помічника. Ось вам сто фунтів, а ось і лист. Запам’ятайте адресу: Корпорейшн-стрит, 126. Не забудьте: завтра о першій годині. На добраніч, і хай щастя завжди супроводжує вас, як ви того заслужили».

Ось, наскільки я пам’ятаю, яка в нас відбулася бесіда. Можете собі уявити, докторе Ватсон, як я зрадів цій пропозиції. Я не спав до опівночі, схвильований блискучою перспективою, і наступного дня поїхав до Бірмінґема першим потягом. Після прибуття залишив речі в готелі на Нью-стрит, а сам подався пішки за вказаною адресою.

До призначеного терміну залишалося близько чверті години, але я подумав, що нічого не трапиться, якщо прийду раніше. Будинок 126 виявився великим пасажем, у кінці якого обабіч розташувалися дві великі крамниці, за однією виднілися гвинтові сходи, куди виходили двері різних офісів і відділень місцевих фірм.

Внизу, на початку сходів, на стіні висів великий покажчик із назвою фірм, але скільки я не шукав, а «Франко-Мідландської» там не виявилося. Серце моє впало, і я на кілька хвилин застиг біля покажчика, тупо розглядаючи його та питаючи себе, хто та навіщо надумав жартувати наді мною таким безглуздим чином, аж раптом до мене підійшов незнайомець – точна копія мого вчорашнього відвідувача, тільки цей був чисто поголений, і волосся в нього було дещо світліше.

«Містере Пікрофт?» – спитав він.

«Атож», – підтвердив я.

«Я чекав на вас, але ви прийшли трохи раніше. Сьогодні вранці мені передали листа від мого брата. Він дуже вас хвалить».

«Я шукав на покажчику мою майбутню фірму, коли ви підійшли».

«У нас наразі немає вивіски, ми лише минулого тижня орендували це приміщення. Ну, що ж, ходімо нагору, там і поспілкуємося».

Ми піднялися сходами заледве не під сам дах і опинилися в порожній і брудній кімнатці, обдертій і обшарпаній, з якої вели двері в іншу, таку саму. Сподіваючись побачити великий офіс із рядами блискучих столів і купою клерків, я сторопіло оглянув голе вікно без фіранок, два соснових ослінчики та маленький стіл, які разом із рахівницею та кошиком для паперів складали весь інтер’єр.

«Містере Пікрофт, нехай вас не бентежить наше скромне приміщення, – підбадьорив мене мій новий начальник, помітивши, як витягнулося моє обличчя. – Рим не відразу будувався. Наша фірма доволі багата, але ми не кидаємо гроші на вітер. Прошу вас, сідайте й давайте вашого листа».

Я простягнув йому послання, яке він уважно прочитав.

«О, то ви справили сильне враження на мого брата Артура, – зауважив він. – А мій брат – людина прониклива. Правда, він міряє людей за лондонською міркою, а я – за своєю, бірмінґемською. Але цього разу я послухаюся його поради. Вважайте себе прийнятим на роботу на наше підприємство з сьогоднішнього дня».

«Якими будуть мої обов’язки?» – поцікавився я.

«Ви незабаром завідуватимете великою філією нашої компанії в Парижі, яка має у Франції сто тридцять чотири відділення й поширюватиме англійську продукцію по всій країні. Оформлення торгових замовлень закінчується найближчими днями. А поки що ви залишитеся в Бірмінґемі й робитимете свою справу тут».