Відпочивати – це, власне, не стомлюватися невчасно й не до речі від того, що не вартує нашої втоми.
Таємниця енергії
Непросте мистецтво бути самим собою потребує постійного відновлення задіяних енергій. Всі ми маємо певну кількість енергії, котра, якщо ми її вичерпуємо з перших спроб, розсіюється і лишає відчуття порожняви та розладу. Енергія, як і всі сили всесвіту, витрачається і відновлюється циклічно. Енергія, яка свідомо урухомлюється, автоматично породжує нові енергетичні джерела, що слугуватимуть нам і завтра, тож ми стаємо щодалі сильнішими.
Нашу енергію урухомлює зусилля
Всі ми маємо певну кількість енергії у своєму розпорядженні, зазвичай значно більшу, ніж ми гадаємо, та якщо її не використовувати, вона видається слабкою і недостатньою.
Ця енергія охоплює всі плани людини – від фізично-тілесного до тонкого плану волі. Фізичне зусилля легко уявити, хоча зробити його не так легко, але ми, принаймні, знаємо, про який тип енергії йдеться. Натомість не так просто розпізнати зусилля, енергію на психологічному, ментальному, моральному, духовому рівнях.
На тонших планах зусилля пов’язується з добрим настроєм, з піднесенням. Психологічно це енергія, яка дозволяє нам бути спокійними, врівноваженими, активними, непідлеглими негативним і нав’язливим почуттям. Треба докладати зусиль, задіяти багато енергії, щоб досягти такого особливого стану, але це того варте.
Ментальна енергія використовується для увиразнення всіх ідей, якими ми переймаємося, аби виплутатися з густих туманностей, де все має нечіткі обриси. Ця енергія необхідна для упорядкування всіх наших ідей, для гармонійного їх пов’язання у чудовій архітектурі розмислу. Треба докласти зусиль до того, щоб витворити з інтелекту царину організованих і вартісних форм, і це, безперечно, того варте.
Одна з найбільших помилок людей: вони знають, як і що робити, але коли настає на те час, усе роблять так, немов цього не знають… Річ не в тім, щоб знати більше, а в тім, щоб жити тим, що знаєш
Хорхе Анхель Ліврага
Я нічого не робитиму: обставини несприятливі!
Це можна витлумачити десь так: коли все складатиметься на краще, коли кожна річ буде на властивому місці (або на тому місці, яке я вважаю таким), коли сприятливо вишикуються всі зорі, коли виникнуть відповідні обставини, коли вирішаться деякі відкладені проблеми, коли завершиться ремонт у моїй оселі, коли я поміняю місце праці, коли скінчу свої студії…отоді вже я зможу діяти напевне.
Звісно, такого бажаного для нас збігу обставин ніколи не буде. Або ж бажане нами нездійсненне, і, знавши це, ми й уникаємо дії.
Кожній дії свій час і місце, і, попри пов’язання з багатьма іншими обставинами, вона все-таки має певну самостійність. Якби це було не так, ми б ніколи нічого не робили. Унезалежнюючи дії, що їх ми маємо зреалізувати, нам, можливо, вдасться залагодити безліч зовнішніх несприятливих обставин.
Якщо я діятиму, що подумають інші?
Це можна витлумачити десь так: а що скажуть люди? що буде зі мною? чи не втрачу я прихильність і повагу людей? чи зможуть вони зрозуміти, оцінити, усправедливити те, що я робитиму? Існує безліч інших аргументів, що свідчать про страх втратити схвалення чи любов людей, які мають до нас близький стосунок і дещо спільного з нами.
Утім, люди, котрі нас справді люблять, постараються нас зрозуміти, хай би що ми робили, а особливо, якщо ми робимо те, що вважаємо правильним і доконечним. Натомість люди, котрі нас не люблять, і далі нас не любитимуть, хай би що ми робили. Не для того, щоб задовольнити тих і тих ми прагнемо прихильності; наші прихильники можуть змінити своє ставлення до нас через найменшу зміну настрою або через нашу поведінку.
Не завдаючи клопоту людям своєю байдужістю і жорстокосердістю, кожен має робити своє. Якщо ми робимо те, що маємо робити, і розуміємо, що це необхідно для нашого поступування, ми не завдамо іншим більшої шкоди, ніж своєю інерцією та апатією. Зважаючи на те, що інші теж мають робити своє, наша рішучість і щирість у досягненні поставлених цілей може допомогти їм значно більше, ніж наші вагання та нерішучість.
Хіба інші питають у нас дозволу, щоб діяти? Чи багато людей з нашого оточення або тих, що живуть на наших вулицях і в наших містах, зважають на наше схвалення, щоб жити своїм життям? То чому ми обумовлюємо цими хибними застереженнями схвалення інших? Мова не про необмежений егоїзм, коли кожен робить, що йому заманеться. Ми лише обстоюємо природну свободу дій для кожної людини, якщо це не шкодить іншим, але й не на шкоду самому собі.
Читать дальше