Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Йов живе морально не тому, що це вигідно. Він не згрішить, навіть якби його єдиною нагородою була смерть. Яку економічну вигоду він з цього може мати?

Добро outgoing, добро incoming

Проте в житті буває, що справедливі страждають, а несправедливі живуть у добрі й достатках. Тож який онтологічний статус у добра? Яка логіка? Чи корелює добро й зло, яке робимо ми, (outgoing) з добром і злом (справедливою відплатою), які з нами стаються (incoming)? З вказаного вище здається, що цей зв’язок виникає випадково. Чому тоді краще робити добро, ніж зло (outgoing), якщо кінцевий результат (incoming) — абсолютно випадковий? Окрім книги Йова, автор найбільше помічає цю властивість також у біблійній Книзі Еклезіястовій:

Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!.. [211]

Це ж саме вповні й з усією гіркотою усвідомлює і псалміст:

А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло, на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони ударів [212].

Чому ж тоді робити добро? Адже часто наділом багатьох біблійних персонажів були страждання. Відповідь може звучати лише одна: для самого добра. Сила добра в тому, що воно може бути винагородою саме по собі. Добро знаходить свою відплату, яка може, але не повинна набувати матеріального втілення, втім, про мораль у справжньому значенні слова не можна говорити в економічному вимірі продуктивності та розрахунків. Завданням кожного єврея було робити добро, без огляду на те, чи це окупиться, чи ні. Якщо добро нам повертається, то це радше бонус [213], а не причина творити добро. Добро й відплата не корелюють між собою.

У Старому Завіті ця думка набуває нового значення. Ми вже отримали своє добро (incoming). Тому ми повинні робити добро (outgoing) з вдячності за добро (incoming), яке нам було дано в минулому [214].

Ще одна невелика заувага до моралі та аскези. Як ми побачимо трохи згодом, зокрема в контексті вчення стоїків і епікурейців, важливу роль в економіці добра й зла відіграє питання, чи може людина насолоджуватися земним життям. Тобто чи є в неї право очікувати максималізації зиску ? Чи може вона претендувати на матеріальну чи емоційну винагороду за зроблене добро? Іммануїл Кант дотримувався думки, що якщо за добро (outgoing) нам відплатять добром (incoming), тоді ми не зробили нічого похвального чи морального, оскільки підвищення нашої корисності (без різниці — з розрахунку чи заплановано) заперечує моральність нашого вчинку.

Євреї пропонують цікавий компроміс між ученнями стоїків та епікурейців. Ми ще говоритимемо про них детальніше, тому поки що лише коротко: стоїкам було заборонено шукати вигоди для себе чи корисності, вони не могли орієнтуватися чи розраховувати на неї. Вони повинні були просто жити відповідно до правил (найслабшим місцем цієї школи було пояснити, звідки ці екзогенно дані правила беруться і чи вони універсальні) та лишатися байдужими до результатів своїх учинків.

Епікурейці ж діяли з ціллю максимізувати корисність та не зважали на правила (правила ендогенно розвивалися відповідно до того, що збільшувало корисність — це один з основних тріумфів епікурейської школи); їм не потрібні були екзогенно дані норми, вони стверджували, що зможуть «вирахувати» їх для кожної даної ситуації зі самої ситуації).

Єврейська віра пропонує компромісний варіант:

Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду! [215]

Іншими словами, існують чіткі (екзогенно) встановлені правила, яких потрібно дотримуватися, які не можна порушувати. Проте в межах цих кордонів можна й навіть потрібно покращувати свою корисність. Якщо говорити термінами сучасної мейнстрімної економіки, індивіду радять провести оптимізацію корисності, яка лімітується бюджетними обмеженнями. Іде заклик до обмеженої оптимізації. Існує також певний симбіоз між легітимністю пошуків власної вигоди (тобто насолоджування життям) та дотриманням правил, які не обговорюються та які не є предметом оптимізації. Релігія Старого Завіту не сприймалася як аскетична віра, що забороняє земні радощі. Навпаки, людині було дано цей світ чи, якщо хочете, життя, щоб вона черпала з нього корисність. Проте здобування вигоди для себе не може шкодити екзогенно встановленим правилам. «Завдання юдаїзму — тренувати та виховувати безмежне бажання багатства так, що ринкова активність та споживання діяли в межах Богом встановленої моралі» [216].