Amy Blankenship - Місячний Танець (Пов'Язані Кров'Ю. Книга І)

Сьогодні вночі Нік був не в дусі - він наткнувся на групу вампірів, один з яких прокрався в клуб. Нік ненавидів вампірів і всіх людей, які були настільки дурні, щоб зв'язатися з ними. Не побачивши ніяких ознак того, що ця дівчина могла бути пов'язана з вампірами, і відчувши запах збудження, який ця дівчина викликала в його брата, Нік вирішив, що зі своїми власними справами Девон розбереться сам.

Простягнувши нарешті бланк назад, Нік сказав:

- Скажи їй, хай залишить електрошокер вдома, - на мить він пильно подивився на брата і додав. - Кет сказала що хлопець, якого ця дівчина вдарила - її бойфренд, а той, який вивів його в наручниках - її брат.

- У її бойфренда був пістолет. Я відчув його, - Девон байдуже знизав плечима, хоча і примружив очі. - Може, він був не таким уже і хорошим бойфрендом.

- Обережніше з цією штучкою, - Нік кивнув головою, помітивши, як в очах його брата інтерес почав розгоратися з новою силою. - Якщо ти її хочеш, тоді це твоя турбота контролювати її, поки вона тут, - відчувши запах вампіра, Нік заскрипів зубами і, не зронивши більше ні слова, помчав назад вгору по сходах.

Енві нервово озирнулася навколо і побачила ліфт, якого раніше не помічала. Вона злегка підвела брову, побачивши на ліфті панель замість звичайної кнопки. Дівчина сиділа, нервово постукуючи ручкою по столу і думаючи, скільки ж їй ще чекати. Вона ще мала з'ясувати, чи дійсно Чед заарештував Тревора, або просто вивів його з клубу і відпустив.

Щоб хоч на мить відключитися від цих думок, Енві почала розглядати стіл. Вона була природженим слідчим, як і її брат, хоча Чед і намагався приховати цей факт. Але правда полягала в тому, що Чед міг би стати чудовим детективом. Він говорив всім, що працює простим дільничним поліцейським, але це було далеко від правди. Насправді він був начальником оперативної групи ОМОН.

Випадково погляд Енві впав на папір, який вона, задумавшись про своє, взяла в руки. Це була квитанція про оплату поставки товару. Її погляд блукав по всій цій платіжній інформації, поки не дійшов до прізвища внизу квитанції. Енві жбурнула аркуш паперу на стіл, ляснувши по ньому долонею. Девон Сантос... чорт його забирай. Він був одним з цих нещасних власників клубу, а сам змусив її думати, що він простий танцюрист.

В цю секунду двері відчинилися, і в офіс увійшов Девон. «Коли б ти хотіла почати?»

*****

Нік промчав через весь танцпол, а потім сходами нагору до виходу. Відкривши двері з силою, набагато більшою, ніж було необхідно, він люто глянув на людину, що намагалася пройти через охорону. Так як всі вишибали були перевертнями, вони могли відчути вампіра навіть тоді, коли зовні на це нічого не вказувало.

Схоже, що стиль вбрання та зовнішність звичайного вампіра взяли свій початок із збіговиська готів. Однак, за останні кілька місяців всередину намагалися потрапити кілька вампірів в ділових костюмах і в звичайних для клубів нарядах. Саме тому перевертні воліли покладатися скоріше на свій нюх, ніж на очі. Правило номер один: вампіри не мають права проходити всередину без дозволу власника клубу.

- Що Вам тут потрібно? - Запитав Нік, намагаючись розмовляти, як професіонал, адже навколо були звичайні люди. Хлопець, що привернув його увагу, нахилив голову набік і обдарував Ніка такою злісною усмішкою, що його охватила паніка.

- Я б хотів пройти всередину, - сказав Рейвен. Його зіниці збільшилися, як траплялося завжди, коли він використовував свою силу для поневолення будь-якого, хто міг потрапити під насильницькі чари вампірів.

Нік оглянув його з ніг до голови. У цього хлопця було чорне волосся, яке звисало прямо на його обличчя. Кінчики волосся були пофарбовані в рожево-неоновий колір. Він був досить молодий, не більше двадцяти п'яти років. Шкіра його мала блідий відтінок, а навколо очей була темна і густа підводка. Його губи були покриті чорною помадою, і навіть на нігтях був лак чорного кольору.

- Вибачте, містер... - Нік стояв дуже спокійно, намагаючись не пропустити жодного руху вампіра. Незалежно від розміру та віку, - всі вампіри були небезпечними, і їх не слід недооцінювати.

- Рейвен, можете називати мене Рейвен, - відповів той, дивлячись на Ніка оцінливим поглядом та задумавшись, як довго може протистояти його чарам ягуар.

- Вибачте, Рейвен, але у нас все зайнято, - пояснив Нік, обвивши пальцями свій двоствольний пістолет, що спочивав глибоко в кишені його шкіряного піджака. Пістолет був заряджений срібними кулями, наповненими святою водою. В куточках його губ з’явилась садистська посмішка, коли він відчув дерев'яне лезо ножа з кістковою ручкою, який був прикріплений до його передпліччя.