Ізидор Винокуров - Пішки на полюс

Кожного разу, коли всі учасники експедиції збиралися в кают-компанії, Георгій Якович бадьоро і впевнено говорив:

— Ось припиниться шторм, розведемо пару і повним ходом рушимо до Землі Франца-Йосифа.

Сєдов говорив так впевнено і твердо, що всі починали вірити в це. Слово за слово, і в кают-компанії розгоралася суперечка: на який з численних островів архіпелагу тримати курс, де зимувати, щоб зручніше було звідти вирушити на полюс на початку літа. Люди сперечались, гарячкували. Кожний захищав свою думку і в цей час забував про те, що бушує шторм і крижини міцно тримають «Фоку» далеко від Землі Франца-Йосифа.

Вранці 25 вересня шторм трохи втихомирився. Розвели пару. Вирушили.

І знову весь день боровся Сєдов з кригою. До вечора пощастило трохи просунути корабель вперед. Потрапили у велику протоку і попливли по ній. Але незабаром знову вперлись у крижаний бар’єр. До відкритої води залишилось не більше п’яти кілометрів. Її вже добре було видно з містка.

Настала ніч. Сподіваючись, що, можливо, крижини за ніч розімкнуться, Сєдов дав команду стати на якір. Але вночі знову сходився шторм. Він бушував цілу добу.

Вранці, коли шторм затих, Сєдов піднявся на місток. Невесела картина постала перед ним. До самого обрію простягалось безмежне крижане поле.

Довго стояв Георгій Якович, вдивляючись у далину, туди, де ще зовсім недавно було відкрите море, потім повільно спустився в кают-компанію. Буфетник подав ранковий чай. Ніхто з присутніх не сідав до столу. За морським звичаєм, чекали запрошення старшого начальника.

— Прошу до столу, — спокійно сказав Сєдов.

Снідали і пили чай мовчки, ніби ховаючи один від одного невеселі думки. Коли сніданок закінчувався, механік запитав Сєдова:

— Казан будемо тримати під парою?

Сєдов відповів не зразу. Він допив чай.

Відсунув склянку. Довгим поглядом обвів усіх за столом. Потім встав і спокійно, але твердо сказав:

— Пару доведеться випустити… На зимівці будемо огріватись чавунними грубками. — І вже біля дверей, усміхнувшись, додав: — Якщо скресне крига, пару підняти недовго!

Але крига не скресла. І пару не довелось піднімати. Наступного дня минув місяць з того дня, як «Фока» вирушив з гирла Двіни на морський простір.

Усе зробив Сєдов, щоб якнайшвидше досягнути Землі Франца-Йосифа. Але перешкоди, одна несподіваніша від іншої: шторми, вимушені стоянки і, нарешті, рання зима — порушили його плани.

Важко було Сєдову вимовити слово «зимівля» так далеко від наміченої мети. Але нічого іншого не залишалось.

На «Фоці» закипіла робота. Насамперед утеплили житлові приміщення. Закрили люки. Встановили чавунні грубки. Організували кабінети для наукової роботи під час зимівлі. Усе робилось швидко, споро. Начальник експедиції скрізь встигав, допомагав матросам і учасникам експедиції, підтримував їх бадьорим слівцем і веселим жартом. Коли всі приготування до зимівлі були закінчені, Сєдов влаштував для команди святковий обід. А ввечері відбувся самодіяльний концерт.

— Ну що ж, — сказав Сєдов, — нічого не вдієш: цього разу крига виявилась дужчою від нас… Але ми ще поборемось з нею!

Так розпочалась зимівля. Невеличку бухту півострова Панкратьєва, де недалеко від берега залишився зимувати корабель, Сєдов назвав бухтою святого Фоки.

ні ставали коротші. За астрономічними розрахунками, в районі бухти святого Фоки полярна ніч мала настати 4 листопада і тривати до 10 лютого. Дев’яносто сім діб! Але похмуре небо заховало сонце від очей зимівників набагато раніш.

Спочатку ще можна було відрізнити день од ночі. Годині о десятій ранку нічна мла трохи розвіювалась. Частина небосхилу з південного боку трохи світлішала, і наставав день, хоч і сірий, похмурий, але все-таки день. Годині о другій-третій починало сутеніти. Швидко темніло. Млою затягало все небо. Наставала ніч.

Поступово просвіт між днем і ніччю ставав коротшим і коротшим. І нарешті запанувала полярна ніч.

З історії багатьох полярних експедицій Сєдов знав: з більшістю з них траплявся сумний кінець частково тому, що на зимівників гнітюче діяла довга полярна ніч. Звичайно в цей час люди нічим не займалися, жили нудно й одноманітно, ставали млявими й лінивими. Нудота породжувала у них тугу і пригнічення. Поступово люди втрачали сили, бадьорість. Швидше з’являлися хвороби. І на той час, коли на зміну ночі наставав день, багатьох з них уже не було в живих.