Ізидор Винокуров - Пішки на полюс

Наступного дня, уже надвечір, коли втомлений Сєдов спускався з вант, де він провів багато годин, залунали вигуки вахтового матроса:

— Ведмідь! Бачу ведмедя!

Втому як рукою зняло. Сєдов знову, випередивши всіх, кинувся за борт. Біг навздогін ведмедеві, не розбираючи дороги. Не раз провалювався по пояс у крижану воду.

Але й цього разу мисливці повернулись без трофеїв. Утік ведмідь.

І лише на третій день полювання закінчилось успішно. Ледве-ледве притягли матроси на корабель свою здобич. А незабаром на «Фоці» розпочався справжній бенкет. Корабельний кок ледве встигав готувати котлети і смажити біфштекси. Скрізь на кораблі лунав веселий сміх, чулися дотепні жарти.

Після ситної вечері завели грамофон. Потім хором співали пісні. І на деякий час забули про тяготи і злигодні. Не хотілось думати про труднощі. Та й самі труднощі почали здаватись зовсім не страшними, легко переборними.

На відпочинок розійшлись пізно вночі. Тихо стало на кораблі. Чувся тільки безперервний шурхіт крижин, що терлися об борт судна, та гарчання собак.

А наступного дня прийшла біда.

«Фока» йшов вузькою протокою, обминаючи невеличкий острів Панкратьєва, що прилягав до північної частини Нової Землі. Раптом почувся дужий удар. Судно здригнулось. Затряслись, захитались щогли, і «Фока» зупинився, натрапивши на мілину.

— Нічого, — сказав Сєдов, — поки погода тиха, облегшим ніс, завеземо кормовий якір. А коли почнеться приплив, «Фока» зіскочить з мілини.

Почався аврал. Разом з усіма Георгій Якович перевантажував вугілля. Переносив мішки і ящики з носа корабля і з трюму на корму.

— Ви б відпочили, Георгію Яковичу, — пропонували йому матроси, коли він брався за якийсь чималий тюк. — Ми самі впораємось.

— Гаразд, гаразд! — весело відповідав Сєдов. — Для мене це звична справа.

Усі на «Фоці» знали, що Сєдов не білоручка, що перед тим, як він потрапив у Мореходні класи і став досвідченим моряком, йому чимало часу довелось попрацювати вантажником у ростовському порту.

І зараз, хоч відтоді й минуло багато років, Георгій Якович дивував усіх своєю спритністю і невтомністю. Ніхто з команди не міг з ним зрівнятися. Найважчі мішки або ящики, з якими й двом нелегко впоратися, Георгій Якович звалював собі на спину і, широко розставляючи ноги, легко переносив на нове місце.

Аврал тривав майже цілий день. Надвечір погода погіршала. Посилився вітер. Посипав густий сніг. Уже в темряві матроси навантажили на шлюпку якір вагою в шістдесят пудів. Завезли його якнайдалі від «Фоки» і скинули на дно. Повернувшись на корабель, почали вибирати якірний ланцюг, сподіваючись зрушити «Фоку». Але він міцно сидів на мілині і не зрушував з місця. Тоді Сєдов наказав підняти паруси. І це не допомогло. Становище стало серйозним.

Побачивши, що всі дуже стомились, Сєдов вирішив відкласти роботи до ранку.

— Спати! Відпочивати! Ранок мудріший від вечора! — жартома додав він, щоб підбадьорити команду.

Всі розійшлися по своїх каютах. Георгій Якович цієї ночі не склепив очей. З відкритого моря почали бити великі хвилі, і на «Фоку» посунули важкі крижини. Вони з такою силою билися об його корпус, що від обшивки почали відлітати шматки дерева. Сєдов і кілька вахтових матросів весь час захищали «Фоку» від ударів крижин. Вони просовували між обшивкою і крижинами товсті колоди і дошки.

А на ранок величезна крижина насунула на судно і почала довбати його підводну частину.

«Невже кінець?» з тривогою думав Сєдов, прислухаючись до ударів крижини об днище корабля.

Але трапилось зовсім непередбачене. Цього разу крижина допомогла Сєдову. Від її ударів «Фока» зрушив з місця й опинився на глибокому.

Знову закипіла робота. Звільнений корабель рушив уперед, щоб якнайшвидше вибратися з протоки у відкрите море. Одначе, як це часто буває в Арктиці, погода раптом різко погіршала. Налетів дужий вітер. Сходився шторм,! в протоку набилось стільки криги, що вона затисла «Фоку», як лещатами.

Здавалось, цей шторм ніколи не скінчиться. Минув день. Другий. Шторм не вщухав. Різко понизилась температура. Ударив мороз.

Настрій у всіх підупав. Люди працювали похмуро. У ці дні вперше хтось сказав уголос слово «зимівля». Тут, за багато кілометрів від Землі Франца-Йосифа, не передбачали зимувати, це слово лякало. Воно означало, що досягнення мети надовго відтягується.

Один Сєдов не втрачав гумору, хоч він краще від усіх розумів, чим може закінчитись цей несподіваний полон «Фоки».