Томас Тімайєр - Подих диявола.

— Наступну!

І знову влучення.

Еліза заплескала в долоні:

— Чудово! Ще раз!

Тонкі губи геолога розтягнулися в посмішці. Він перевірив приціл і подивився вдалину.

— Скільки тарілочок поспіль може випустити ця штука?

— Що ви сказали?

— Тільки одну чи можна більше?

Оскар подивився на пристрій. Центрифуга була зроблена з листових ресор і надавала гарне прискорення. Рейка, якою ковзали тарілочки, могла розмістити й більше, ніж одну.

— Не знаю. Можливо, три або чотири. Я ще не перевіряв.

— Гаразд. Тоді, будь ласка, три.

— Але...

— Ти ж казав, що може вийти.

— Так, але...— юнак розгублено покосився на Гумбольдта.

— Якщо професор бажає, нехай спробує. Мені ця ідея здається божевільною, але правила цього не забороняють.

Оскар схопив коробку з тарілочками й зарядив три червонуватих диски. Він відтягнув важіль,— механізм готовий до запуску.

— Не хочете залишити тільки дві? Тоді могла б вийти нічия.

— Три.

Оскар похитав головою.

— Готово! — вигукнув він.

На палубі стало тихо. Змагання набувало несподіваного повороту.

— Запускай! — звелів Лілієнкрон.

Оскар відпустив важіль. Механізм дзенькнув, і в різні боки розлетілися три тарілочки.

Лілієнкрон скинув гвинтівку й вистрілив. Один диск розсипався на пил. Блискавичним рухом, майже не помітним для ока, він опустив гвинтівку, пересмикнув затвор і знову скинув на плече. Бумс! Розлетілася друга тарілочка. По палубі покотилася патронна гільза. У повітрі зависла порохова хмара. Останню тарілочку ледь можна було роздивитися. Навряд чи в неї можна влучити з такої далекої відстані. Геолог прицілився й натиснув на курок. Пролунав тріск. Оскар дивився у бік цілі. Куля летіла прямо на неї. Час, здавалося, розтягнувся, немов гумова стрічка. І коли юнак уже був упевнений, що професор промахнувся, диск перетворився на хмаринку червонуватого пилу. Еліза підстрибнула й заплескала в долоні.

— Виграла!

Лілієнкрон посміхнувся.

— Просто неймовірно,— кричала Еліза.— Правда?

На палубі запанувало розгублене мовчання. Найгірше довелося Гумбольдту. Його губи перетворилися на тонку ниточку. Він мовчки сунув руку в кишеню й передав Лілієнкрону й Елізі монету. Потім ступнув до пускового механізму й уставив туди чотири тарілочки. Не звертаючись по допомогу, він зарядив арбалет і відвів важіль. Зовсім спокійно він підняв арбалет і вистрілив услід дискам, що вилетіли. Від гуркоту здригнувся корабель. На частку секунди небо перетворилося на розжарене сонце. На «Пачакутек» немов налетів порив вітру, мало не збивши пасажирів із ніг. Їх обдало жаром. Від тарілочок не залишилося й пилу.

Коли всі оговталися від потрясіння, Гумбольдт уже зник під палубою.

М инали дні. «Пачакутек» пролітав над горами, рівнинами, пустелями та ріками, неухильно прямуючи до мети. Гумбольдт вирішив обігнути Гімалаї й летіти через Угорське королівство, Румунію, Османську імперію, Персію та Британську Індію.

Досі ніяких труднощів не виникло, і подорож проходила спокійно, і навіть вічне суперництво Гумбольдта й Лілієнкрона його не псувало. Змагання в стрільбі не поліпшило відносини між двома вченими. Вони то сперечалися про географічні особливості, то про властивості хмар, то про повітряні течії. Здається, не було такої теми, у якій вони б досягали згоди. Дирижабль Лілієнкрону теж не подобався. Замість того, щоб радіти, що «Пачакутек» дістанеться до Батавії швидше, той постійно скаржився на незадовільне санітарне устаткування та вузькі каюти. Взагалі ж, він мав рацію: туалети розташовувалися тільки в задній частині трюмів. І якщо жінки ділили на двох каюту на верхній палубі, чоловіки змушені були тулитися в нішах на нижній палубі, між камбузом і продовольчим відсіком. Останній поділявся на приміщення, де зберігалися запаси води; тросове відділення, у якому були інструменти, запасні частини, канати; і окрему кімнату для продуктів. У ній пахло шинкою, кислою капустою й олією, а коли повівав вітер, торохкотіли горщики. Але ж найголовніше те, що вони летіли! Ніяких кордонів, митного контролю й прикордонників. Із кожним днем, проведеним у повітрі, вони наближалися до мети.

Вілма ні на крок не відходила від Лілієнкрона. І Оскар на неї за це ображався. Не довіряв він дивакуватому вченому. Якщо вже той так несподівано виграв змагання зі стрільби, виходить, не такий він простий, як здається. Не інакше, як зрадила Вілму її хвалена інтуїція.