Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Дослідник кивнув Віллі.

Хлопчик підняв гвинтівку, прицілився й випалив у густе листя над головами солдатів. Лєна з Бертом схопили пістолети й теж почали стріляти. Фалькенш тейн укрився за найближчим деревом. Гумбольдт, Оскар і Шарлотта не барилися ані секунди. Пригнувши голови, вони кинулися до машини часу, злетіли по сходах, пристебнулися ременями безпеки й втягли голови. Дослідник дав команду до старту.

Очі Герона спалахнули червоним, почали рухатися кільця, по них забігали сині вогники. Машина завила. Кільця миготіли над головами, як розпечені ножі. У ніс ударив їдкий запах нагрітого металу. Підлога під ногами стала прозорою.

Оскар побачив, як зі свого укриття вискочив Фалькенштейн. Обличчя його почервоніло від люті. Віллі із хлопцями зробили ще по кілька пострілів, але це вже не могло обдурити досвідченого вояка. Він знав, що перед ним не гідний супротивник.

Генерал підняв руку. Солдати піднялися й скинули рушниці.

— Гвинтівки до бою,— почули вони голос Фалькенштейна.— Цілься! — І потім: — Готуйся!

У них націлилися десятки стволів.

Оскар замружився. Крізь вії він бачив, як опустилася рука Фалькенштейна.

— Вогонь!

Убудинку біля озера, п’ятниця, 4 червня 1895…

— Оскаре, не передаси мені масло?

Через розгорнуту газету з’явилася рука Гумбольдта, помацала на столі й наштовхнулася на баночку з варенням.

— От, дідько…

Дослідник опустив газету й облизав пальці. Обвів очима накритий до сніданку стіл.

— Де це кляте масло?

— Несу,— пролунало з кухні.— Чекаю, поки завариться чай. Ще хвилинка!

Мелодійно задзвеніли браслети, і з кухні з’явилася Еліза. В одній руці вона несла масельничку, в іншій — глечик із чаєм. Оскар відсунув кошик із булочками й допоміг поставити глечик. Дослідник налив чаю, додав у чашку цукор і молоко, а потім ще й своїх улюблених східних прянощів. Зробивши перший ковток, він із задоволенням прицмокнув.

— Чудово,— похвалив він.— А тепер, будь ласка, булочку з варенням. Інші теж потягнулися до їжі. Лєна з Бертом узяли яйця, Мицик і Віллі — шинку, Оскар із Шарлоттою — варення. Попереду — недільний похід за покупками, тому, перш ніж іти в продуктові магазини й до торговців овочами й напоями, потрібно як слід підкріпитися.

— Що пишуть у новинах? — запитав Оскар, киваючи на титульну сторінку «Берлінер Моргенпост».

На ній красувався заголовок: «Підготовка до врочистого відкриття виставки в повному розпалі. Метеорологи обіцяють імператорську погоду».

— Нічого особливого,— відповів Гумбольдт із набитим ротом.— Внутрішньополітичні лайки, зовнішньополітичні скарги й загальне обговорення майбутнього підвищення податків. Ах так, і ще відкриття грандіозної виставки в Новому музеї завтра вранці. Маю зізнатися, ця виставка мене зацікавила. Правда, іти краще, коли пройде перша юрба. Не люблю я дві години штовхатися, щоб потім оглянути всі експонати за п’ятнадцять хвилин. Кому подобається, будь ласка, але мене звільніть!

— Завтра обіцяють гарну погоду,— зауважила Лєна.— Можна було б прогулятися на Шпреє. Пофліртуємо трошки, подивимося, які сукні зараз у моді.

Гумбольдт похитав головою:

— Завтра о дев’ятій у нас зустріч в університеті, не забули? Директор Шпренглер очікує нашого звіту про подорож на Яву. Крім того, ви сьогодні досить накаталися. А тепер дайте мені спокійно поснідати. Лєна засопіла, але Берт на знак розради поклав руку їй на плече, і вона заспокоїлася. Еліза налила їм іще по чашці чаю й теж сіла за стіл.

Вони саме взялися до другої булочки, коли з вулиці почувся гуркіт. Із вікна було видно, як у двір в’їхав чоловік на одному з новомодних автомобілів.

— Ого,— присвиснув Оскар.— Ми чекаємо гостей?

— Начебто, ні, але…— насупився Гумбольдт.

— Я подивлюся,— запропонував Оскар. Шарлотта підхопилася:

— Я перша!

Вони разом кинулися до дверей і так швидко їх відчинили, що відвідувач від несподіванки позадкував. Перед ними стояв елегантно одягнений пан у казанку на голові, пенсне на носі й темному жилеті з кишеньковим годинником. На ньому були штани зі стрілками й підтяжками, відполіровані до блиску черевики, дуже дорогі на вигляд. Під пахвою чоловік затиснув портфель. Коли він отямився, то відкашлявся й покосився на табличку з ім’ям.

— Чи правильно я розумію, що це будинок Карла

Фрідріха фон Гумбольдта?