Томас Тімайєр - Закон Хроноса

— Молодець,— поплескав його по спині Гумбольдт.— Дуже добре.

Оскар помітив, як на обличчі хлопчика промайнула слабка посмішка.

Дослідник забрав зброю й велів усім сховатися за деревами. Зробив попереджувальний постріл у бік солдатів. Ті відразу ж спішилися, упали на землю й відкрили зустрічний вогонь. У повітрі засвистіли кулі. Вони впивалися в дерева, збивали листя і з легким дзенькотом відскакували від металевої рамки машини часу. На голову Оскара посипалися друзки, листя й кора. Час від часу чулося скиглення куль, що відскакували рикошетом. Немов розверзлися ворота пекла.

Це тривало досить довго, потім пролунав голос:

— Відставити! Припинити вогонь!

У лісі стало тихо.

Оскар наважився підняти голову. У повітрі танцювала курява. Пахло вогнем і сіркою. Крізь пил проступали гостроверхі каски піхотинців. Одні обкопалися в землі, інші сховалися в коренях дерев. Удалечині на весь зріст стояв чоловік. Широкі плечі, гордо піднята голова. Напевно, головний.

— Пане фон Гумбольдт? — продзвенів глибокий голос, що звик віддавати команди.— Це ви?

— Хто запитує? — клацнув затвором дослідник.

Командир наблизився на кілька кроків. Схоже, він не боявся.

— Еріх фон Фалькенштейн. Генерал прусської піхоти. Я хочу поговорити з вами.

Оскар обернувся до Шарлотти й нечутно повторив слово. Генерал? Шарлотта кивнула. В очах у неї застиг страх.

— Киньте зброю й виходьте з піднятими руками.

Тепер Оскар міг роздивитися його краще. Блакитнувато-сірий формений камзол, двобортна застібка. Гаптовані золотом еполети й застебнутий комірець. Голос, вираз обличчя,— усе в цій людині демонструвало гордовитість. Цікаво, що генерал забув у лісі?

— Гарантую, що з вами нічого не трапиться.

— Ви перебуваєте на моїй землі,— заперечив Гумбольдт.— Ви незаконно вдерлись у мої володіння й зважилися відкрити по нас вогонь. Я маю право пристрілити кожного, як паршивого собаку. Відішліть своїх людей, тоді ми зможемо поговорити.

Фалькенштейн сухо розсміявся.

— Ви не в тому становищі, щоб висувати вимоги, пане фон Гумбольдт. Ви оточені моїми людьми, і вони будуть стріляти, якщо ви негайно не припините опір. Ви становите небезпеку для імперії, тому всі ваші дії вважаються незаконними. Я маю право вторгнутися у ваші володіння й заарештувати вас. Не збільшуйте й без того важку ситуацію,— підняв він підборіддя.— Чи правильно я розумію, що це ваша машина часу?

— Дозвольте заперечити, Фалькенштейне. Ви самовільно оголосили мене поза законом. Ви й ваш щойно скликаний уряд. Цікаво, ваші люди знають, хто їхній проводир? Учасник перевороту й революціонер? Убивця імператора? — губи дослідника скривилися в злій усмішці.— Цілком правильно, Фалькенштейне, я в курсі. Зброя, з якої були вбиті імператор і його дружина,— з ваших запасників. Тільки високопоставлений військовий може добути такий пістолет. Так, мій винахід припав би вам дуже до речі. Машина, за допомогою якої можна змінити історію. Які необмежені можливості для деспота, одержимого жагою влади.

— Замовкніть,— закричав Фалькенштейн, від гордовитості якого не залишилося й сліду. Гумбольдт явно влучив у саме яблучко.— Це вас не виправдовує. Ваші неправдиві обвинувачення тільки погіршують ситуацію. Повторюю востаннє: здавайтеся, або я наказую стріляти,— і він підняв руку.

Оскар обернувся. На пагорбі за ними з’явилися ще солдати й ланцюжком розтяглися серед дерев.

Вони оточені.

— Будь ласка, дайте мені зброю,— прошепотів Віллі Гумбольдту.— Я їх затримаю, поки ви добіжите до машини. Ви хочете в минуле? Тож дійте! Я маю спокутувати ту шкоду, що заподіяв. Запобіжите замаху й покінчите з усіма цими неприємностями. Це найбільше моє бажання!

Дослідник тепло посміхнувся.

— Ти гарний хлопчик, Віллі. Коли я подам знак, постарайся затримати їх на кілька хвилин. Коли ми з Оскаром і Шарлоттою зникнемо, можете здаватися. Чуєш? Ніякого непотрібного ризику. Здавайтеся й чекайте, про інше ми подбаємо. Якщо все вийде, нічого цього ніколи не трапиться.— Він передав гвинтівку Віллі: — Я тебе прощаю.

Обличчя Віллі просяяло. Гумбольдт підповз до Оскара й Шарлотти.

— Покваптеся. Нам час.

Двигун машини часу вже гудів. Герон виставив час і чекав тільки команди Гумбольдта. Тепер діяти потрібно дуже швидко. Найменша помилка, і місія приречена на невдачу.

— Ну що, Гумбольдте? — почули вони голос Фалькенштейна.— Моє терпіння закінчується.— Рахую до трьох і наказую стріляти. Один, два…