Фолько Квиличи - Пригоди на Шостому континенті

Голос хронометриста, посилений гучномовцями, долинає здалеку: «Ще немає… Пройшла хвилина… Ще десять секунд… п'ятнадцять… Ось він!» Букер з'являється на поверхні і кидає угору маленький корковий поплавець. Хтось виловлює його з води. Нам кричать: «Тридцять дев'ять метрів! Світовий рекорд!»

Сталося! Букер випірнув на поверхню через одну хвилину шістнадцять секунд. Слідом за ним випливли Вайлаті та Мерканті. Усі кидаємося до чемпіона. Він, здається, знепритомнів на якусь мить. Нічого дивного: на великій глибині периферійний крозообіг майже припиняється, а під час швидкого підйому різко змінюється тиск, кров припливає до периферійних судин серця та мозку і викликає раптову слабість та запаморочення.

Але такий стан швидко минає. Коли Букер опритомнів, до нього долинають оплески з палуби «Теначе» і радісний крик Енци.

Рекорд встановлено. Преса захлинається, коментуючи цю чудову подію. Навіть журнал «Лайф» присвятив цілих дві сторінки людині, яка спустилася на глибину тридцять дев'ять метрів у самому тільки купальному костюмі. Ніхто, крім Вайлаті, не зміг би вигадати кращого засобу привернути увагу громадськості до нашої експедиції, і ніхто, крім Букера, не зумів би якнайкраще здійснити його дотепний план.

и відчалюємо від головної пристані Неаполя на світанку 27 грудня замість початку вересня, бо нам неодноразово ставали на перешкоді організаційні та фінансові труднощі. Отже, ми запізнилися на дев'яносто два дні.

Найважче, як завжди, було дістати кошти. Вайлаті складав кошторис, розраховуючи на громадські та приватні внески.

Експедицію фінансував міланський «Гоглер-клуб» — найбільше італійське підводно-спортивне товариство. Крім запланованих коштів, «Гоглер-клуб» передав нам усю виручку від демонстрування підводних фільмів різних країн, які з великим успіхом показувалися влітку цього року на багатьох пляжах Італії. Через спортивне об'єднання рибалок ми одержали гроші від Національного олімпійського комітету. Національна науково-дослідницька рада також обіцяла грошову допомогу. Деякі приватні особи, установи і фабрики безкоштовно дали нам необхідне спорядження. Римський університет забезпечив професора Баск'єрі науковим обладнанням.

Деякі продовольчі фірми забезпечили нас високоякісними продуктами та великою кількістю мінеральної води. І нарешті римська фірма «Сальвас» наділила нашу експедицію комплектами автоматичних респіраторів, ластів та масок, які ми відібрали під час випробування на острові Понца.

Здійснити експедицію без цієї допомоги було б неможливо. Але так чи інакше Вайлаті багато потрудився, спочатку добиваючись субсидій, а потім реалізуючи їх практично.

Слід додати, що все технічне обладнання (підводні освітлювальні прилади, спеціально пристосовані для майбутньої роботи, футляри для фотокамер, отруйні та реактивні гарпуни тощо) особисто сконструював та виготовив Джорджо Равеллі. Він працював з ранку до ночі, ще і ще перевіряючи зроблені власними руками точні інструменти. Вони повинні довгі місяці безвідказно діяти в глибинах Червоного моря.

Та найголовніше для нас, це знайти корабель, який не тільки доправить нас до берегів Африки, але й стане плавучою базою експедиції. Невгаваючи деренчали телефони, приносячи повідомлення про обіцянки і відмовлення військово-морського міністерства та цілу зливу пропозицій окремих судновласників. Кінець кінцем, вирішили, що краще самим пошукати відповідний корабель. І от Вайлаті, Мазіно та Баск'єрі вже їдуть малолітражкою від одного порту до другого.

Після тривалих розшуків у порту Санто-Стефано вони натрапляють на «Форміку». Навіть навмисне важко вигадати більш доречне ім'я! «Форміка» [2] Форміка — мурашка. — маленьке судно (водотоннажність 135 тонн, ширина 7 метрів, довжина 28 метрів, швидкість 7 миль на годину), але воно надзвичайно зручне і легке, має чудовий екіпаж. Місця на ньому для всіх, правда, не вистачає, — треба побудувати ще один кубрик на вісім койок.

Нарешті ми маємо усе необхідне. Але скільки витрачено часу і зусиль, скільки біганини та хвилювань! Для багатьох з нас, і в першу чергу для Вайлаті, все найважче вже позаду… Що там акули! Для Вайлаті неприємності з акулами — це справжнісінька насолода у порівнянні з організаційною колотнечею, яка затримала нас аж на цілих дев'яносто два дні — до 26 грудня 1952 року.