Даниєль Дефо - Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Отак заволодівши судном, капітан наказав зробити сім гарматних пострілів, як ми умовились про це попереду, щоб сповістити мене про успішне закінчення справи. Чекаючи цього сигналу, я провартував на березі до другої години ночі. Можете собі уявити, як я зрадів тоді! Після того, дуже стомлений тривогами цього дня, я міцно заснув і спав, поки мене не збудив грім нового пострілу. Я миттю схопився, почувши, що хтось кличе мене: «Губернаторе, губернаторе!» — і відразу ж пізнав голос капітана. Злізши на гору над моєю фортецею, я побачив його там. Показуючи на корабель, він стиснув мене в обіймах і промовив:

— Мій дорогий друже й рятівнику, ось ваш корабель! Він ваш з усім, що є на ньому, і з усіма нами.

Глянувши на море, я справді побачив корабель, що, стояв всього за півмилі від берега. Відновивши себе в правах командира, капітан зараз же наказав знятися з якоря і при погожому вітрі підійшов до бухточки, де я колись причалював з своїми плотами. Вода стояла високо, тому він на шлюпці ввійшов у бухточку, причалив і прибіг до мене. Побачивши корабель, так би мовити, біля порога свого житла, я від несподіваної радості трохи не знепритомнів. Настала нарешті година мого визволення. Усі перешкоди були усунені; до моїх послуг було велике судно, готове довезти мене, куди я схочу. Від хвилювання я деякий час не міг вимовити ні слова, і коли б капітан не підтримав мене своїми міцними руками, я б упав.

Помітивши мій стан, капітан добув із кишені пляшечку з якимось напоєм, взятим навмисне для мене, дав мені раз ковтнути, а потім обережно посадив мене на землю. Я опам'ятався, але довго ще не мав сили говорити. Капітан і сам не міг опам'ятатись від радості, хоч для нього вона не була такою несподіваною, як для мене. Щоб заспокоїти й привести мене до пам'яті, він наговорив мені багато ласкавих слів. Але я не дуже добре розумів його мову; мабуть, мій розум затьмарився від напливу щастя. Нарешті моє душевне збентеження вилилось сльозами, після чого до мене вернулась здатність говорити. Тоді я обняв мого друга й визволителя, і ми стали радіти вкупі. Я сказав йому, що дивлюсь на нього, як на людину, послану самим небом для мого визволення, і все, що тут трапилося з нами здається мені низкою чудес. Такі події свідчать про таємну руку провидіння, що керує світом, і доводять, що всевидюще око господнє вишукує нещасних в найзанедбаніших куточках світу, щоб утішити їх. Не забув я й піднестись вдячною душею до неба. Та чи міг я не пройнятись вдячністю до того, хто так чудесно охороняв мене в пустині й не дав мені загинути в безрадісній самотності? Кому було мені дякувати за своє визволення, як не тому, хто один завжди визволяє нас?

Трохи згодом капітан сказав, що привіз мені дещо з корабельних запасів, іще не розкрадених негідниками, що так довго хазяйнували на кораблі. Після цього він крикнув матросам, що сиділи в шлюпці, вивантажити речі, призначені для губернатора. їх було стільки, що могло здатись, ніби я зовсім не збираюсь їхати з ними, а зостаюсь на острові назавжди.

По-перше, він привіз цілий ящик пляшок з дуже добрими міцними напоями, в тому числі шість великих (на дві кварти кожна) пляшок мадери; далі, два фунти чудового тютюну, дванадцять добрячих кусків м'яса, шість кусків свинини, мішок гороху, фунтів сто сухарів, ящик цукру, ящик білого борошна, повний мішок лимонів, дві пляшки лимонного соку і ще багато чого їстівного та напоїв. Але, головне, мій друг подбав про одяг, що був мені в тисячу разів потрібніший за їжу. Він привіз мені півдюжини нових чистих сорочок, стільки ж дуже гарних нашийних хусток, дві пари рукавичок, капелюх, черевики, панчохи і свій дуже гарний, майже неношений костюм — одно слово, він одяг мене з голови до ніг. Легко уявити собі, яким приємним був мені цей подарунок у моєму тодішньому становищі! Але який був у мене незграбний вигляд і як незручно й невигідно було мені в ньому перший час!

Тільки-но закінчилась уся ця церемонія і я наказав віднести подарунки в мою фортецю, як ми почали радитись, що робити з полоненими. Питання полягало в тому, чи не буде небезпечно брати їх з собою, особливо двох, атестованих капітаном як непоправні негідники. За його словами, це були такі мерзотники, що коли б він і зважився взяти їх на корабель, то не інакше, як в'язнів, у кайданах, щоб віддати їх до рук правосуддя в першій же англійській колонії, куди ми зайдемо. Питання це дуже непокоїло капітана. Тоді я сказав йому, що коли він хоче, то я влаштую так, щоб ці два молодці самі почали просити покинути їх на острові.