Даниєль Дефо - Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Найбільше клопотався я, щоб запастися зброєю та набоями. В кают-компанії я знайшов дві чудові мисливські рушниці і два пістолі, які й переправив на пліт разом з кількома порохівницями, невеликою торбою з дробом та двома старими іржавими шпагами. Я знав, що на кораблі було три бочки пороху, тільки не знав, де їх ховав наш канонір. Але, пошукавши добре, я знайшов їх. Дві були зовсім сухі, а третя підмокла. Ці дві я переправив на пліт разом із зброєю. Тепер він був досить навантажений, і я почав думати, як мені добратись до берега без паруса, весел та стерна, бо найменший порив вітру в одну мить перекинув би все моє спорудження.

Три обставини допомагали мені: перша — рівне та тихе море, друга — приплив, що мав гнати пліт до берега, і третя — невеличкий вітрець, що дув до суходолу. Отже, знайшовши два-три зламані весла від корабельної шлюпки і взявши ще дві пилки, сокиру та молоток, крім того знаряддя, що було в ящику, я з цим вантажем пустився в море. З милю мій пліт ішов чудово. Я помітив лише, що його відносить від того місця, куди море викинуло мене напередодні. З цього я зробив висновок, що там мала бути берегова течія і що я можу натрапити на якусь маленьку затоку або річку, де мені з моїм вантажем буде зручно причалити.

Сталося так, як я й передбачав. Незабаром спереду показалась маленька бухта, і мене швидко понесло до неї. Я правив, як умів, стараючись держатись середини течії.

Але тут я трохи не зазнав аварії вдруге, і якби вона сталася, я, їй-право, помер би з горя. Я не знав берегів, і мій пліт несподівано наскочив одним краєм на мілину і дуже перехилився, бо другий край його не мав на що спертись. Ще трохи — і весь мій вантаж зсунувся б і впав би у воду. Я щосили підпер спиною та руками свої скриньки й намагався вдержати їх на місці, але, незважаючи на всі мої зусилля, не міг зіпхнути плоту. Не сміючи поворухнутись, я простояв так з півгодини, поки приплив не підняв трохи того краю плоту, що осів у воду, а за той час вода піднялася ще вище, і пліт сам зійшов з мілини: Тоді я відіпхнувся веслом на середину течії і, здавшись на неї, опинився нарешті в гирлі невеликої річки з високими берегами. Я почав озиратись, шукаючи, де краще пристати. Мені не хотілось віддалятись від моря, бо я сподівався побачити коли-небудь на ньому корабель, і тому вирішив держатись якнайближче до берега.

Аж ось на правому березі я побачив невеличку затоку й скерував до неї свій пліт. З великими труднощами провів я його поперек течії і ввійшов у затоку, впираючись веслом у дно. Але тут я знову мало не потопив усього мого вантажу, бо берег був такий крутий, що коли б мій пліт наїхав на нього одним краєм, то другий неминуче нахилився б і мій вантаж потрапив би в небезпеку. Лишалось тільки почекати найвищої води, а поки що, упершись веслом у дно, триматись, мов на якорі, коло рівної площадки, якою в одному місці кінчався берег; я гадав, що приплив покриє її. Так воно й сталося. Ледве я побачив, що води досить, — мій пліт сидів майже на фут у воді, - я підіпхнув його до площадки й там закріпив двома зламаними веслами, встромивши їх у дно з обох боків. Так стояв я, поки не настав відплив, а тоді мій пліт з усім вантажем опинився в безпеці на березі.

Тепер мені треба було оглянути околиці й обрати собі вигідне місце для житла, де я міг би скласти своє добро й зберегти його від усяких несподіванок. Я досі не знав, де я — на континенті чи на острові, в заселеній чи незаселеній країні; не знав, чи загрожує мені небезпека від хижих звірів, чи ні. Не далі, як на півмилі від мене був горбок, крутий та високий. Як видно, він був найвищий у пасмі горбків, що тяглось на північ. Я взяв одну з своїх мисливеьких рушниць, один пістоль та ріг з порохом і пішов на розвідку. Насилу видершись на вершину горба, я з великим жалем побачив свою долю, тобто побачив, що я на острові, оточеному звідусюди морем, без ніяких ознак землі за ним, коли не рахувати кількох скель, що стояли віддалік, та двох ще менших островів миль за десять на захід.

Я виявив також, що земля на моєму острові не оброблялась, а самий острів, за всіма ознаками, був заселений хіба що хижаками. Проте я їх не бачив; зате побачив силу птиці, тільки не знав, якої вона породи, і коли мені пізніше траплялось забити яку-небудь, я не міг знати, чи годиться вона на їжу. Вертаючись назад, я підстрелив величезного птаха, якого побачив на дереві край великого лісу. То був, певне, перший постріл, що пролунав там від початку світу. Я ледве встиг вистрелити, як над усім лісом з криком знялись угору незліченні зграї птахів різних порід. Кожне кричало по-своєму, але жоден крик не був подібний до тих, що я чув раніше. Забитий мною птах, скільки мені здалося, був з породи нашого шуліки. Кольором та дзьобом він був дуже подібний до нього, лише кігті в нього були коротші. Його м'ясо смерділо падлом і було неїстівне.