Даниєль Дефо - Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Єдине, що мені здалось можливим, було вилізти на товсте дерево поблизу, подібне до ялини, але з колючками: на ньому я вирішив пересидіти ніч та обміркувати, якою смертю мені померти завтра, бо я гадав, що жити тут неможливо. Я пройшов з чверть милі в глиб країни подивитись, чи не натраплю де на прісну воду, і, на велику свою радість, знайшов її. Напившись і поклавши в рот трохи тютюну, щоб угамувати голод, я вернувся до дерева, зліз на нього й постарався вмоститись так, щоб не впасти, заснувши. Потім я вирізав для самооборони коротеньку палицю, влаштувався вигідніше на своєму місці і від надмірної втоми міцно заснув.(1) Я спав так солодко, як, гадаю, небагато хто спав би, бувши в моєму становищі, і, здалося, ніколи ще не про» кидався таким свіжим і бадьорим.

Коли я прокинувся, уже зовсім розвиднілось. Погода прояснилась, вітер стих, і море вже не лютувало й не здіймалось. Але мене найбільше здивувало те, що вночі корабель принесло припливом з мілини майже до тієї скелі, об яку мене так ударила хвиля. Він стояв тепер за милю від того місця, де я перебув ніч; держався він майже прямо, отже, я вирішив побувати на ньому і врятувати хоч що-небудь із корисних для мене речей.

Спустившись з свого пристанища на дереві, я ще раз озирнувся навкруги й найперше побачив нашу шлюпку, що лежала милі за дві праворуч від мене на березі, куди її викинуло море. Я пішов у тому напрямі, гадаючи дійти до неї, але виявилось, що між мною і шлюпкою була маленька затока чи бухточка, з півмилі завширшки. Тоді я повернув назад, бо мені важливіше було потрапити якнайшвидше на корабель, де я сподівався знайти яку-небудь їжу й одяг.

Невдовзі після полудня хвилювання на морі зовсім заспокоїлось, і відплив був такий низький, що мені пощастило по сухому підійти до корабля на чверть милі. Тут я відчув новий напад горя, бо ясно побачив, що ми всі врятувалися б, якби залишились на кораблі. Пересидівши бурю, ми щасливо перебралися б на берег, і я не був би тепер такий нещасний, не маючи ні допомоги, ні товариства. Це знову викликало в мене сльози на очах. Та знаючи, що сльозами горя не здолаєш, я вирішив по змозі добратись до корабля. Скинувши з себе одежу (день був дуже жаркий), я ввійшов у воду й поплив. Та коло корабля зустріла мене нова перешкода:- я не знав, як на нього злізти. Він стояв на мілині високо над водою, і мені не було за що вчепитись. Я двічі обплив його і за другим разом побачив кінець каната (дивно, як я не помітив його раніше) так низько над водою, що мені, хоч і з великими труднощами, пощастило злізти по ньому на бак корабля. Тут я побачив, що корабель протікає: в трюмі було дуже багато води. Проте він так загруз у піщаній, чи скорше мулкій, мілині, що корма піднялась, а ніс осів трохи не весь у веду. Отже, вся кормова частина судна була вільна від води, і там нічого не підмочило. Я зрозумів це відразу, бо, цілком природно, мені насамперед хотілось дізнатись, що саме попсувалось і що залишилось непошкодженим. Виявилось, що весь корабельний запас був сухий; тому я, добре зголоднівши, передусім набив кишені сухарями і їв їх на ходу, бо мусив поспішати. Я знайшов також у кают-компанії — дуже до речі — кілька пляшок рому і випив чималу порцію, щоб підбадьоритись для. дальшої роботи. Тепер я потребував тільки човна, щоб перевезти на берег речі, дуже потрібні мені, як я передбачав, на майбутнє.

Даремно було сидіти спокійно та мріяти про те, чого я не міг дістати; нужда збудила всі мої здатності. У нас було на кораблі кілька запасних рей, дерев'яних брусів та щогл. Я вирішив зробити з них пліт і, вибравши кілька легших брусів, перекинув їх через борт, перев'язавши попереду канатом, щоб їх не віднесло водою. Зробивши це, я спустився з корабля, притяг до себе чотири бруси й міцно зв'язав їх з обох кінців, скріпивши їх ще навхрест двома-трьома короткими дошками. Я побачив, що цим плотом я плаватиму дуже легко, але він не придасться для великого вантажу, бо бруси були надто легкі. Тоді я знову взявся до роботи і з допомогою пилки нашого корабельного тесляра розпиляв запасну щоглу на три частини та приладнав їх до свого плоту, а це завдало мені чимало праці й муки. Але надія постачити собі все потрібне допомогла мені зробити те, чого я не міг би зробити в інших умовах.

Мій пліт був тепер досить міцний і міг витримати чималу вагу. Далі мені треба було поклопотатись, щоб навантажити його і зберегти всі речі від прибою; але це було вже легше. Насамперед я поклав на пліт усі дошки, що були на кораблі, а на дошки поставив три матроські скриньки, зламавши з них попереду замки та спорожнивши їх. Добре зваживши, що мені найбільше потрібне, я склав в одну з них харчі: рис, сухарі, три голландські сири, п'ять великих шматків в'яленої козлятини, що була — нашою основною їжею, і рештки зерна: його ми везли для птиці, яка була на судні і яку ми давно вже порізали. Це був ячмінь з пшеницею. Та, на превелике моє розчарування, його пошкодили пацюки. Я знайшов також кілька ящиків вина і п'ять чи шість галонів араку [3] Арак — рисова горілка. , що належали нашому шкіперові. Всі ці ящики я поставив прямо на пліт, бо в скрині вони не вмістились. Поки я робив це, почався приплив, і я з жалем побачив, як мою жилетку, сорочку й куртку, що я поклав на березі, понесло в море. Тепер у мене лишились тільки полотняні штани до колін та панчохи, в яких я плив на корабель. Це примусило мене поклопотатись про одяг. Його я знайшов чимало, але взяв не більше, ніж було мені на той час потрібно, бо мене спокушало багато чого іншого, і насамперед — інструменти для праці на березі. Після довгих розшуків я знайшов ящик нашого тесляра, і це була для мене справді коштовна знахідка, куди цінніша в той час, ніж цілий корабель золота. Я поставив цей ящик на пліт, так як він був, навіть не зазирнувши в нього, бо знав, що в ньому було.