Даніель Дефо: Робінзон Крузо

До Бразилії ми допливли без пригод і за двадцять чотири дні причалили в бухті Всіх Святих. Знову я щасливо уникнув лиха, тож мав нарешті замислитися про майбутнє.

Ніколи не забуду, як чудово ставився до мене капітан: мало того, що не зажадав плати за подорож, та ще й дав мені двадцять дукатів за леопардову шкуру, сорок — за левову, наказав повернути мені все, що було на баркасі, а ще відкупив усе, що я схотів продати, наприклад, запаси міцних напоїв, дві з моїх рушниць, один із кавалків бджолиного воску (із решти воску я ліпив свічки). Словом, за всі свої пожитки я отримав близько ста двадцятьох песо, і з такими статками зійшов на берегу Бразилії.

Невдовзі мене представили в домі капітанового приятеля, людини так само порядної, власника плантації та цукроварні. Я прожив у нього деякий час і навіть навчився дечого в мистецтві вирощування цукрової тростини та цукроваріння. Цукроварам велося вельми непогано, вони швидко багатіли, тож я подумав: коли отримаю дозвіл на проживання, варто буде спробувати себе у плантаторстві. А тим часом я шукав шляхів повернути собі гроші, які лишилися в Лондоні.

Саме тому я отримав посвідку про натуралізацію, себто дозвіл на постійне мешкання, на всі гроші закупив землі і розробив план, за яким збирався організувати плантацію і збудувати собі житло, коли з Лондона прийдуть кошти.

Сусідою моїм був португалець із Лісабона, але походив він із англійської родини на прізвище Вельс. Історія його приїзду до Бразилії була дечим схожа на мою. Я називаю його сусідою, бо його плантація межувала з моєю, і ми часто спілкувалися. Я не мав багато статків, так само й він; два роки ми хіба що вирощували харчі для себе. Та з часом прибутки наші почали зростати. На третій рік ми висадили трохи тютюну й підготували землю під цукрову тростину. Тепер нам знадобилися помічники, і я вкотре пожалкував, що розлучився з Ксурі.

На жаль, знову скоїти дурницю було для мене звичайнісінькою справою. Зараз я взявся до діла, яке не було насправді мені до душі, і тільки-тільки почав підніматися до рівня заможності, який мені з самого початку пропонував батько. З тим самим успіхом я міг нікуди не виїжджати з рідної домівки! Дедалі частіше я казав собі: а я ж бо міг зараз спокійнісінько жити в Англії, поміж друзів, а не забратися за п'ять тисяч миль світ за очі до чужинців і дикунів, де ніхто й гадки не має, хто я та звідки.

Не було навіть із ким перемовитися словом, хіба що зі своїм сусідою; я змушений був тяжко працювати руками; іноді мені здавалося, що я живу, як людина, яка сама-самісінька опинилася на безлюдному острові. Але часто так трапляється, коли людина починає скаржитися на долю, небеса посилають їй справжнє випробування. І коли я подумки вважав себе самітником на безлюдному острові, я ще й гадки не мав, як повернеться життя і як я жалкуватиму за втраченими можливостями.

Ще коли я тільки-но облаштувався на своїй новопридбаній плантації, мій приятель капітан знову зібрався в подорож: три місяці його корабель готувався до нової мандрівки. Я розповів йому про кошти, які маю в Лондоні.

— Seignior Inglese, — він завжди мене так називав — «пане англійцю», — якщо ви дасте мені доручення і напишете листа людині в Лондоні, яка зберігає ваші гроші, щоб вона переслала їх у Лісабон, то я з Божою поміччю привезу їх вам, коли вертатимусь до Бразилії. Та оскільки людина не може передбачити всього наперед, я б радив вам узяти поки що тільки сотню фунтів стерлінгів. Якщо ж перша половина коштів щасливо дістанеться свого власника, ви зможете згодом таким самим робом отримати і другу половину.

Порада капітана була напрочуд мудрою, і я одразу на неї пристав. Я підготував листа для удовиці, яка зберігала мої гроші, а також довіреність на ім'я капітана-португальця.

Удовиці мого давнього друга — англійського капітана — я написав про всі свої пригоди: про рабство, втечу, про зустріч із португальським кораблем у морі, про те, як людяно поставився до мене капітан-португалець, про своє теперішнє становище. У Лісабоні капітан-португалець знайшов англійського торгівця, котрий згодився передати удові листа. Дізнавшись мою історію, вона не тільки переслала мої гроші, а ще й передала капітанові-португальцю подарунок за його великодушність до мене.

Торгівець у Лондоні придбав на сотню фунтів стерлінгів товар, який йому порадив португалець, і переслав у Лісабон. Весь товар щасливо дістався Бразилії. Тут були зокрема й такі речі, про які я, недосвідчений плантатор, спершу й не подумав: тканини і необхідний реманент для роботи на землі.