Тур Хейєрдал - Аку-аку

До нас жоден археолог не досліджував Галапагоських островів — там ніхто нічого не шукав. Нам першим спало на думку, що індійці виходили так далеко з море, тому ми й вирушили на пошуки. Разом з археологами Рідом і Шельсволдом я відкопав дві тисячі старовинних черепків із ста тридцяти різних глеків. Експерти у Вашінгтоні дослідили ці уламки, як детективи досліджують відбитки пальців, і змогли визначити, що за тисячу років до відкриття Колумбом Америки попередники інків проклали шлях у Тихий океан і не раз досягали далеких Галапагоських островів.

Це були найдавніші сліди людини, знайдені до цього часу на дійсно океанічних островах Тихого океану. Вони свідчили, що ще до заселення Полінезійських островів і першої подорожі вікінгів в Ісландію стародавні жителі Південної Америки досліджували Тихий океан і зупинялись на островах, що були так само далеко від їхніх берегів, як Ісландія від Норвегії. Там вони ловили рибу, вирощували південноамериканську бавовну і залишили численні сліди на місці стоянок, перед тим як з невідомих причин покинули ці негостинні острови.

Од Галапагоса та ж таки сильна океанська течія, швидша й у сотні разів ширша за Амазонку, котиться без перешкод далі, щоб через кілька тижнів втиснути величезну масу води між Полінезійські острови.

На карті десь посеред цієї течії позначена була безіменна точка, а поряд стояв знак питання. Чи це земля? Ми пройшли на плоту «Кон-Тікі» над цим місцем і переконалися, що це лише бурун. Але нижче на карті, куди звертають найпівденніші відгалуження течії, лежить інша маленька точка, що має назву острів Пасхи. Ось туди я й хотів поїхати. Мені давно кортіло дізнатись, як у сиву давнину люди досягли аж до цього пустельного «° острівця. Однак поки що доводилось міркувати, як дістатись туди самому. Навряд чи варто шукати відповіді на питання, як мандрували люди кам'яного віку, коли не знаєш, як мандруватимеш сам.

Пливучи за течією на плоту «Кон-Тікі» далеко на північ від острова Пасхи, ми вночі сиділи при місячному світлі на палубі і розмовляли про загадку острова Пасхи. Ще тоді в мене зародилась потаємна мрія знову колись повернутися сюди і зійти на берег цього відлюдного острова. І ось тепер я пробував перетворити свою, л мрію в дійсність.

Острів Пасхи належить Чілі. Лише один раз на рік туди заходить військовий корабель з припасами для мешканців острова, потім він повертається назад до Чілі, пропливаючи шлях, що дорівнює відстані від Іспанії до Канади. Іншого зв'язку з зовнішнім світом острів Пасхи не має.

Військовий корабель мене не влаштовував. Дослідити острів Пасхи за один тиждень, поки розвантажуватимуть корабель, неможливо. А чекати на острові йога повернення цілий рік у товаристві вчених, людей зайнятих, які вже через місяць можуть вирішити, що тут їм нема роботи, мені також не дуже хотілося. Можна, звичайно, потрапити туди з Південної Америки на бальзовому плоту з допомогою течії та вітру, але тоді навряд чи я взяв би з собою археологів, без яких дослідження острова неможливе. Тому я мусив придбати свій власний корабель, спеціальне експедиційне судно. Та на острові Пасхи не було ні гавані, ні більш-менш надійної якірної стоянки, ні пристані. Там ніде запастись пальним та водою. Отже, потрібно було судно, яке могло б узяти пальне та воду для подорожі в обидва кінці, враховуючи ще й маневрування на місці. Виходило, що це мав бути досить таки великий корабель. А коли археологи через два тижні вирішать, що шукати більше нічого? Тоді не варт і їхати на власному судні на острів Пасхи, хіба що я використаю корабель, щоб відвідати інші недосліджені острови в південній частині океану, їх, зрештою, багато й у східній частині Полінезії. В тій частині Тихого океану, де проходить морська течія від Галапагоських островів і Південної Америки, лежить ціла низка цікавих островів, що чекають дослідників.