Вадим Гребенников - Російська криптологія

Перший документ, який дійшов до нас та містив даний тип криптосистеми, датувався 1229 роком. Однак по-справжньому широке поширення вона здобула наприкінці XVII століття. Ключ до «простої літореї» такий:

.Б..В. Г Д Ж З. К Л М Н

Щ Ш Ч Ц Х Ф Т С. Р П

Слово «УКРАЇНА», записане «літореєю», виглядає так: «УТМАІПА».

Більш складним різновидом «літореї» була так звана «мудра літорея», де всі букви кириличної абетки, включаючи голосні, замінялися на інші букви. До цього ж виду тайнопису, який використувався у XVI – XVII ст., відносився тайнопис «в квадратах», де таблиці заміни букв виписувалися у вигляді квадратів. Нерідко писарі вдавалися до написання фраз у зворотному порядку, складаючи своєрідні криптограми, або не дописували букви -подібний шифр називався «полусловицей».

Цифрова система тайнопису, яку тоді називали «счётная» або «цифирная», заснована на вживанні букв як цифр і на різних практичних діях з ними, була дуже поширеною і, до того ж, із досить раннього часу. Слід сказати, що в староруських рукописах траплялися різні її види: проста та складна цифрова система, описова система, система особливого застосування арабських цифр, система значків, тобто з використанням різних значків для позначення цифр-букв. Цифровий тайнопис існував на Русі вже на самому початку XIV ст.

Простий цифровий тайнопис полягав у тому, що для кожної цифри-букви, яка відповідала бажаній в звичайному письмі букві, давалося декілька переважно однакових доданків. Так, щоб отримати потрібну букву, треба було провести складання, а отримана сума, зображена відповідною цифрою-буквою, і була шуканою буквою. Рідше сума складалася з різних цифр-букв, причому кожна група цифр-доданків відділялася яким-небудь знаком або пропуском від сусідніх. Букви, що не мали цифрового значення, залишалися незмінними.

Арабські числа почали використовуватися як тайнопис лише з того часу, як вони почали входити у вживання у російській писемності, тобто з другої половини XVI ст. на російському південному заході і з початку XVII ст. на північному сході.

До інших систем тайнопису, відомих за староруськими рукописами, належав «монокондил», різні прийоми образного й фігурного письма, а також «акростих» (вірш, в якому початкові букви рядків утворюють слово або фразу). «Акростих» – типовий для європейської середньовічної письмової культури прийом організації поетичного тексту – входив в арсенал художньо образотворчих засобів староруських авторів уже з кінця XI ст.

Довгий час державний тайнопис у працях вітчизняних учених, іменувався «дипломатичним тайнописом». Уперше такий термін був введений ученим Поповим, який у 1853 році опублікував працю «Дипломатичний тайнопис часів царя Олексія Михайловича з доповненням до нього». Слідом за ним і інші дослідники російського тайнопису почали називати листування при російському дворі «дипломатичним тайнописом», а шифри, якими воно велося, «дипломатичними».

Слід, проте, відзначити, що таємне дипломатичне листування складало лише частину (правда, велику) шифрованого листування при дворі, яке разом з дипломатичним, стосувалося військових питань, а також внутрішньодержавних справ. Але саме в сфері дипломатії, з властивими їй специфічними рисами і особливостями, в Росії майже впродовж двох сторіч проходило основне становлення криптології як державно-значущої справи. Політична боротьба, політична гра – іншими словами, ведення «великої політики» немислиме без охорони державної таємниці.

Активна зовнішньополітична діяльність царя Івана IV Васильовича (Грозного) та пов'язані з нею війни вплинули на становлення й розвиток тайнописної справи. Роком народження російської криптологічної служби можна вважати 1549 рік, коли була утворена «Посольская изба», пізніше названа «Посольським наказом», при якому працювала «цифирная» палата таємних справ. З моменту його утворення в Росії почали активно використовувати криптологічні методи в дипломатичному та військовому листуванні.

Назву «цифирної» палата одержала, можливо, за старою алфавітною системою запису чисел. Виділення цифр та й власних імен у тексті раніше робилося за допомогою «титлу», спеціального знака, який проставлявся над рядком. Шифри доводилося виділяти в повідомленні так само, як і цифри, тобто «титлувати» їх. Тому цілком зрозуміла назва шифру «цифрою», тобто текстом, що вимагає спеціального прочитання. Втім, можливо, що слово «цифирна» у назві палати була буквальним запозиченням французького слова « chiffre », що означало як шифр, так і цифру.