Ерік Берн - Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне

Псевдоніми пацієнтів, описаних в історіях хвороби, обрані не довільно – майже всі вони, з певною «американізацією», походять з історичних та міфологічних джерел, пов’язаних із описаним випадком. Деяких читачів це заінтригує, а тим, кого імена не цікавлять, не заважатиме. Ці історії хвороб представляють не окремих особистостей, а типажі, і будь-яка подібність до історії реальної людини в зовнішніх обставинах чи характеристиках – випадкова й ненавмисна.

Багато описів історій хвороби уособлюють звичні випадки, утім деякі ілюструють яскраві випадки психічних хвороб та емоційних аномалій, тобто описують патологічні типи особистості. У цих випадках обставини та реакції можуть здатися читачам нереалістичними. Та це радше питання інтенсивності, а не характеру. Якщо читач замислиться, він виявить, що, незважаючи на вражаючу інтенсивність реакцій пацієнтів, характер такої поведінки зовсім не унікальний.

Ці історії завдяки перебільшенням підкреслюють те, що кожен може до певної міри знайти в собі та в людях навколо. Якщо це неочевидно з першого погляду, то може стати зрозумілішим з часом. Це значить, що інстинкти «психічно хворих» не відрізняються від тих, що є спільними для людей, вони лише виявляються іншим чином.

Слід подякувати різним аудиторіям із солдатів та цивільних у Каліфорнії, Юті та Вашингтоні – своїми запитаннями, коментарями й запереченнями вони допомогли мені вивести якнайчіткіші формулювання. Я особливо вдячний за особисту допомогу наступним людям.

Працівники видавництва, а особливо Генрі Саймон, дуже допомогли в підготовці рукопису своїми конструктивними зауваженнями. Пауль Федерн дав мені чимало порад, лишивши на мій розсуд вибір, дослухатися до них чи ні. Він не несе жодної іншої відповідальності за зміст книги. Роберт Піл з Дентона, штат Техас, та Френсіс Ордвей з Кармеля, штат Каліфорнія, надали мені неоціненну допомогу з набором тексту. Майор, а нині доктор, Семюел Коен з Філадельфії та майор, а нині доктор, Пол Крамер з Чикаго допомагали мені своєю увагою, необхідною для роботи над рукописом у важких армійських умовах. У цей період мені також допомагали полковник Стюарт та Кіппі Стюарт, Доріс Дрейк, Луїз Мастерс та капітан, а нині доктор, Джордж Емброуз. Піднімаю тост кармельським вином за тих, хто читав мій рукопис або був присутній на читаннях у домі Шортів, – за наші приємні вечори і вашу неоціненну допомогу. Це стосується Мері Шорт, Джейка Кенні, містера та місіс Джон Ґейзен, Мюріел Рукісер, доктора та місіс Рассел Вільямс, містера та місіс Френк Ллойд, Сема Колберна, Ґретхен Ґрей, Кейті Мартін та інших кармельців.

Е. Б.

Кармель, Каліфорнія

Січень 1947 р.

Психіатр – це лікар, який спеціалізується на консультуванні й лікуванні людей, що страждають від емоційних проблем, складних особистих стосунків, саморуйнівної поведінки і, в окремих випадках, від аномальних почуттів і переконань. Він вивчає мотивацію людей, відповідаючи на питання: «Чому ця особа має потребу відчувати, думати чи діяти саме таким чином?» Тілесні процеси впливають на емоції, а емоції, в свою чергу, виявляються через тіло, тож психіатр, як і інші лікарі, мусить передусім ретельно ознайомитися з анатомією та психологією; він мусить знати, який вигляд мають і як працюють шлунок, кров’яні судини, залози й мозок. Також він мусить знати, як впливають на психіку певні речовини, наприклад, алкоголь, та як психіка впливає на певні речовини організму, особливо на ті, що виробляються статевими й наднирковими залозами, щитоподібною залозою та гіпофізом.

Здобуваючи знання про те, як працює тіло людини, майбутній психіатр також має спостерігати за поведінкою людей різного походження у різних ситуаціях. Дослухаючись до неписьменних та добре освічених, бідних і багатих, обговорюючи з ними, наприклад, табелі їхніх дітей, він завважує відмінності й схожості у їхньому ставленні, дивуючись тому, як це впливає на навчання їхніх дітей.

Ознайомившись із розмаїттям фізичних та психічних реакцій здорових людей, він починає спостерігати за хворими. Вивчає, наприклад, різних пацієнтів з виразкою шлунка і намагається побачити, що саме у шлунках та в почуттях їх об’єднує, чи є якийсь зв’язок між емоціями й тим, що видно на рентгенівських знімках. Майбутній психіатр спілкується з людьми з аномальними страхами, спостерігає за їхніми фізичними та психічними реакціями, намагаючись знайти, що пішло не так.