Александр Лукин - Співробітник ЧК. Тиха Одеса

— Що ж доброго! — промовив Олексій. — Зараз вони сюди з'являться.

— Уже з'явились! — весело сказав Шаворський. — Можеш познайомитись, — він вказав на вусатого чоловіка, що спідлоба розглядав Олексія. — Варфоломій Гиря, головний «чекіст»! А другого таки уклав! Засадив йому, розумієте, кулаком у пузо, — пояснив Шаворський Рахубі, — він і зараз, мабуть, віддихатись не може!

— За тиждень не одблюється, — похмуро зронив Варфоломій Гиря. — У Стасюка нутро слабке.

Здавалось, тільки тепер Олексій починав розуміти справжній стан речей.

— Виходить, це ви мені таке підстроїли? — хмурячись, промовив він.

— Ми, — підтвердив Шаворський і ляснув його по спині. — Хотіли подивитись, на що ти здатний. І ображатися нічого, нових людей ми ще й не так перевіряємо!

Олексій сердито сплюнув у куток і сказав зло й цілком щиро:

— Жаль, що не укокошив ні одного! Запам'яталась би вам ця перевірочка!..

Шаворський глянув на Рахубу, який сміявся, і ледь помітно знизав плечима, ніби кажучи: «Ваша взяла».

І Олексій зрозумів, що тепер усе гаразд: «небіж» Золотаренка витримав останній іспит.

Рахуба перебрався в комірку. Розмова, що відбулася потім між ним і Шаворським, точилася вже в присутності Олексія, і він був повністю винагороджений за довготерпіння.

Передусім він дізнався, що Шаворський призначив побачення комусь із «Всеукраїнського повстанкому». Побачення має відбутися у неділю вранці, тобто через три дні.

Про те, що одеські білогвардійці прагнуть блокування з петлюрівцями, Олексій уже знав від Інокентьєва. Але про який «Всеукраїнський повстанком» ішла мова?..

З осені минулого року, після розгрому Петлюри, коли голова лихопомної Директорії з рештками своєї жовто-блакитної армії утік до Польщі, на Україні настало затишшя. Цілу зиму не чути було ні про які повстанкоми. Виступи дрібних банд, розпорошених по республіці, легко придушували загони ЧОНу. І вже дехто в ЧК був схильний розцінювати це як доказ цілковитого банкротства петлюрівського бандитизму. Але люди досвідченіші не поспішали з висновками. Весна покаже, говорили вони. Зима з її завірюхами, ожеледдю та безхарчів'ям для коней — не підхожий час для бандитів.

І весна показала… Як тільки зійшов сніг, проклюнулись перші «жовто-блакитні» паростки, і отруйний цей бур'ян почав швидко розростатись у чорних куркульських районах, де Радянська влада не встигла ще твердо стати на ноги. Знову загриміли по перелісках бандитські обрізи, на свіжій ріллі відбилися сліди невідомих кінних загонів, і в степових долинах, хуторах, на дорогах селяни почали знаходити розтерзані трупи комбідівців та демобілізованих червоноармійців. Там пограбували споживчу крамницю, там обстріляли продзагін, там вирізали сім'ю голови ревкому, а самого повісили за ноги на вербі за околицею…

Загони ЧОНу не мали тепер ні дня спокою. Вони винищували невеликі зграї, розсіювали банди більші. Та розсіяні банди знову перетворювались на зграї, а зграї зливалися в банди. Це була дрібна, копітка війна, без відчутних перемог і відчутних поразок, однаково виснажлива для обох сторін. З кожним днем вона ставала все важчою й жорстокішою.

Спалахували вогнища бандитизму і в небезпечній близькості під Одеси. За Балтою лютував отаман Заболотний, у Бірзулинському районі піднявся отаман Гулій, на сусідньому Поділлі зовсім розгулявся отаман Палій.

ОГЧК уже мала дані про те, що хтось із них налагоджує зв'язок із закордонним петлюрівським штабом, але про створення єдиного центру відомостей поки що не було.

Зрозуміло, чому так насторожився Олексій на згадку про «Всеукраїнський повстанком».

Що за повстанком? Де він? Хто ним керує? Чи давно він існує?.. Це були дуже важливі питання, від яких, можливо, залежало, бути новій війні чи ні…

— Шкода, що я не знатиму про наслідки ваших переговорів, — сказав Рахуба. — Треба було призначити побачення хоч би на завтра.

— На жаль, повстанкомівець буде тут лише через два дні. Може, вам варто затриматись?

— Неможливо. Шаланда прибуде завтра вночі. Ви зможете приховати її на дві доби?

— Дуже важко.

— От бачите. — Рахуба заклопотано поглянув на Олексія, подумав і сказав: — Доведеться зробити так: на побачення візьміть з собою Михайленка. Відрекомендуйте його як нашого зв'язкового. Протягом тижня ми постараємось когось прислати. Михайленко передасть йому зміст вашої розмови і все, що ви вважатимете за потрібне, сповістить нам…