Александр Лукин - Співробітник ЧК. Тиха Одеса

Звернення не допомогло. Через добу відбувся черговий наліт, до того ж нальотчики пред'явили новий ордер на обшук, а нечисленні телефони, що були поблизу, не працювали.

Врешті нальотчики все ж напоролись на чекістську засідку в будинку одного «емігранта», в родині якого вони ще не встигли побувати. Проте й цього разу бандити поплатились тільки одним убитим. Ним був Варфоломій Гиря…

Про все це Олексій довідався від Інокентьєва, з яким зустрівся на конспіративній квартирі вранці після описаної події.

Інокентьєв був дуже задоволений успіхами Олексія, відомостями й шифром, що їх добув той «з перших рук», а особливо тим, що «налагоджено контакт» з Шаворським, тому настрій у нього був добрий.

— Шаворський, — повторював він, — Вікентій Шаворський… Це, брат, знахідка! Виходить, Гиря працював на нього? А чого ж, могло бути! Шаворський нічим не гребує: потрібні гроші — і наліт стане в пригоді. Ти, Михальов, навіть уявити собі не можеш, яка це небезпечна гадюка! Давно його знаю, ще коли денікінці були в Одесі: я тут у підпіллі лишався. Шаворський обіймав високу посаду при начальникові контррозвідки полковнику Кирпичникову. Вже Кирпичников який звір був — не дай боже, а Шаворський і його перевершив! Коли розкрили нашу комсомольську групу, він особисто допитував хлопців разом зі своїм начальником. Ми й тоді вже за ними полювали. Але Шаворський везучий, гад, дуже везучий! Як ми Кирпичникова прикінчили, не чув? Ні? Одягнули, розумієш, денікінську форму і вночі стали ніби патруль на Лідерівському бульварі, яким він повертався додому. У шикарному, брат, автомобілі їздив, марки «Австродаймлер», один був такий в Одесі! Їде — наче стелеться по мостовій, боки лаковані, блискавки по них бігають, а всередині м'яко, мов на пуховику. Зупинили ми той «Австродаймлер», питаємо документи, щоб не помилитись: ще випадково прикінчиш не того, а він обережніший стане. Шофер накинувся на нас: не бачите, кого везу? Відповідаємо: наказано перевіряти всіх без винятку, отже, просимо вибачити, а документи — будь ласка. Кирпичников каже шоферові: не кричи, мовляв, ці люди виконують свій обов'язок. Саме так, відповідаємо, справді виконуємо свій священний обов'язок! Перевірили документи, встановили, що це сам Кирпичников, помилки немає, і тут же його уколошкали. А шоферові я сказав: повертай свій катафалк, вези його просто в комендатуру і скажи, що за завданням підпільного Одеського ревкому виконано справедливий вирок над катом і вбивцею Кирпичниковим і що те ж саме чекає всіх ворогів революційного народу! Розмов тоді було в Одесі, можеш повірити! — Інокентьєв не без задоволення підморгнув Олексієві. — А Шаворського так і не змогли впіймати ні тоді, ні опісля, коли він шурував тут в компанії з Макаревичем-Спасаревським. Дуже везучий, гад! — повторив Інокентьєв. — Якщо ми його і цього разу випустимо, руки нам треба повідривати! Як на мій смак, то я б його уже завтра взяв, коли ви підете на побачення з самостійником.

— Що ви, Василю Сергійовичу! Все погубимо на пні!

— Знаю! — відмахнувся Інокентьєв. — Це я так, до слова, щоб ти розумів, хто він такий. А ось вигадану Чека треба ліквідувати протягом найближчих днів! З цим зволікати не можна: вони підривають у людей віру в Радянську владу. Постарайся вивідати, де в них база, щоб захопити всіх разом.

— База у Галкіної. Там і каптьорка, і постоялий двір. Треба вибрати момент, коли вони зберуться. А Шаворського не чіпайте. І я теж маю лишитися осторонь.

— Лишишся… Тільки з'ясуй, з ким вони зв'язані в Чека, хто їм ордери дістає. Міцно засіла якась сволота, ніяк не докопаємося!

— Це я добре пам'ятаю, — сказав Олексій.

Потім вони заговорили про майбутню Олексієву зустріч з членом «Всеукраїнського повстанкому». Інокентьєв, як і Олексій, уперше чули про цю організацію.

У галасливому, сум'ятному, голодному натовпі, що і вдень і вночі юрмився на площі перед вокзалом, під фанерним щитом з написом: «Розпис далеких поїздів» — стояв кістлявий чоловік у драній чумарці. В руках він тримав перев'язану гнилим мотузком дерев'яну скриньку з притороченою до неї сірою ковдрою.

Шаворський штовхнув ліктем Олексія:

— Різничук. Стійте тут, дивіться: якщо зроблю отак, ідіть за мною.

Він поштовхався серед мішечників, безпритульних та селян, поки не опинився поряд з чоловіком у чумарці. Помітивши його, чоловік поставив скриньку на плече і почав протискуватись крізь натовп. Шаворський насунув кепку на лоба (знак Олексієві) і рушив за ним.