Кейт Мосс - Гробниця

За сприяння однієї працьовитої та тямущої жінки з мерії Рен-ле-Бена, протягом літа й ранньої осені Мередіт спромоглася скласти докупи біографію Луї-Анатоля. Син Анатоля й Ізольди виріс під опікою Одріка Беяра в маленькому селі в горах Сабарте, яке називалося Лос-Серес. Після смерті Леоні Луї-Анатоль так і не повернувся до Домен де ля Кад, і маєток занепав. Мередіт припустила, що опікун Луї-Анатоля був батьком, а може, й дідом того Одріка С. Беяра, котрий написав книжку «Дияволи, злі духи та привиди гірської місцевості».

Луї-Анатоль Верньє разом зі слугою родини, Паскалем Бартесом, пішов добровольцем у французьку армію 1914 року й брав участь у бойових діях. Паскаль отримав багато нагород, але загинув у бою. Луї-Анатолю пощастило вижити, а коли 1918 року проголосили мир, він подався до Америки, офіційно відписавши покинутий і занедбаний Домен де ля Кад родичам по лінії Бусків. Попервах він заробляв на життя тим, що грав на фортепіано на прогулянкових пароплавах та у водевілях. Хоча Мередіт так і не вдалося знайти відповідного підтвердження, але вона хотіла б думати, що його шляхи принаймні перетиналися з життєвими шляхами ще одного водевільного музиканта — Пола Фостера Кейса.

Луї-Анатоль осів неподалік Мілуокі, у місцевості, зараз відомій як Мітчел-Парк. Наступну частину історії з’ясувати було зовсім неважко. Він покохав заміжню жінку на ймення Ліліан Метью, котра завагітніла й народила доньку, Луїзу. Невдовзі їхній роман скінчився, і, схоже, Ліліан та Луї-Анатоль більше не зустрічались. Мередіт не змогла роздобути свідчень про спілкування дочки та батька, хоча сподівалася, що Луї-Анатоль здалеку спостерігав, як зростає Луїза.

А Луїза успадкувала батьків музичний талант. Вона стала професійною піаністкою, але виступала в концертних залах по всій Америці, а не на пароплавах на річці Міссісіпі. Після свого дебюту в невеличкій залі в Мілуокі Луїза знайшла під дверима, що вели на сцену, адресований їй пакунок. У ньому було єдине фото молодика в уніформі та аркуш із фортепіанним твором — «Гробниця, 1891».

Напередодні Другої світової війни Луїза заручилася з колегою-музикантом, скрипалем, якого зустріла під час концертного турне. Джек Мартін був уразливим та нервовим іще до того, як потрапив до японського табору для полонених у Бірмі, де його й доконали. До Америки він повернувся наркоманом і страждав від галюцинацій та кошмарів. Вони з Луїзою народили доньку, Жанету, однак жило подружжя погано, тож коли Джек щез із-перед її очей у 1950-х, Луїза, як здалося Мередіт, не надто й побивалася.

Три роки впертих, ретельних досліджень — і Мередіт розплутала цю історію аж до сьогодення.

Жанета успадкувала не лише красу, талант і вдачу свого діда Луї-Анатоля та матері Луїзи, а й крихкість і вразливість своєї французької прабабки Ізольди та свого батька Джека.

Мередіт глянула на тильний бік обкладинки книжки, яку тримала на колінах, що злегка тремтіли від нервування. На ньому була репродукція світлини Леоні, Анатоля й Ізольди, зробленої в Рен-ле-Бені 1891 року. Фото її родини.

А Марк, менеджер книгарні, і досі говорив. Хол спіймав її погляд і зробив жест, наче застібав рот на застібку-«блискавку».

Мередіт засміялася. Хол переїхав до Америки в жовтні 2008 року, таким чином зробивши Мередіт найкращий подарунок на день народження. Юридичний бік справу Рен-ле-Бені виявився досить складним. Судове підтвердження заповіту забрало певний час, і до того ж виникли проблеми з установленням точної причини смерті Джуліана Лоуренса. То не був ані інсульт, ані інфаркт. Жодного видимого сліду фізичних ушкоджень не було взагалі, окрім якихось непояснимих шрамів на долонях. Його серце просто перестало битись.

Якби він не помер, то навряд чи його звинуватили б у вбивстві свого брата й замахові на вбивство Шейли О’Доннел. В обох випадках непрямі докази були досить переконливими, але в ситуації, що склалася, поліція не палала бажанням поновлювати слідство в справі про загибель Сеймура Лоуренса. Шейла ж О’Доннел не бачила, хто на неї напав, а свідків не було.

Існувало, однак, беззаперечне свідчення шахрайства й того, що Джуліан Лоуренс роками знімав прибутки з готелю та брав під них кредити, щоб фінансувати свою настирливу ідею. У нього виявили кілька незаконно здобутих цінних пам’яток вестготської культури. У його сейфі знайшли також мапи з детальними позначками місць розкопок і купу блокнотів з нотатками про один з різновидів карт Таро. Коли в листопаді 2007 року допитували Мередіт, вона визнала, що мала репродукцію цієї оригінальної колоди, але вважається, що сама колода була знищена пожежею 1897 року.