Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

– Мати Божа, царице небесна! Чи се не Томе Сесьяль, сусіда мій і кум?

– А то ж хто? – відповів обезносений джура. – Авжеж, що Томе Сесьяль, приятелю мій і куме Санчо Панса. Я розкажу тобі, які хитрощі, штучки та каверзи мене сюди привели, тільки спершу впросіть і вблагайте пана вашого, щоб не чіпав і не рушив, не вбивав і не ранив поверженого йому до ніг Лицаря Свічад, бо не думайте й не сумнівайтесь, то таки справді наш односелець бакаляр Самсон Карраско, шибайголова і невдаха.

Саме на той момент Рицар Свічад прийшов до тями; Дон Кіхот, помітивши теє, наставив на нього голого меча і промовив:

– Тут вам, пане рицарю, й смерть, якщо не визнаєте, що незрівнянна Дульсінея Тобоська перевищує й переважує вродою своєю вашу Касільдею Вандальську. Крім того, мусите пообіцяти мені (якщо залишитесь живим після цього побою й поразки), що підете до города Тобоса і представитесь від мого імені моїй володарці, аби чинила з вами, що її воля; як же вона поверне вам вашу свободу, маєте знов розшукати мене (сліди моїх діянь правитимуть вам за найпевніший дороговказ) і здати мені з усього справу: як бачите, вимоги мої, згідно з нашою попередньою конвенцією, не вибігають поза межі установ мандрованого рицарства.

– Визнаю, – сказав повержений рицар, – що більше вартий подертий і брудний черевик сеньйори Дульсінеї Тобоської, аніж розчухрані, хоть і чисті, патли Касільдеї; крім того, обіцяю сходити до вашої володарки і повернутися сперед її обличчя до вас для повного й докладного справоздання.

– Ви повинні також визнати і вважати надалі, – додав Дон Кіхот, – що переможений вами рицар не був і не міг бути Дон Кіхотом з Ламанчі, що то був хтось інший, на нього схожий, так само як я визнаю і вважаю, що хоть ви і здаєтесь бакалавром Самсоном Карраском, ним не єсте насправді, ви хтось інший, подібний до нього, що в сю подобу перетворили вас мої вороги, аби я впинив і вгамував силу мого гніву і був милостивіший у славі моєї перемоги.

– Усе те я визнаю, вважаю і гадаю так само, як визнаєте, вважаєте і гадаєте ви, – промовив змордований рицар. – Допоможіть мені тільки встати, як можна буде, бо, падаючи, так забився, що нема на мені живого місця.

Дон Кіхот підвів його з допомогою Лісового джури, себто Томе Сесьяля, з якого Санчо не зводив очей і все розпитував про те і про се. З відповідей ясно було, що то таки достеменний Томе Сесьяль, а не самозванець якийсь, але непевність, викликана в Санчові Дон Кіхотовими словами про дії чорнокнижників, які перетворили Рицаря Свічад на бакалавра Самсона Карраска, довела простака до того, що вже очам своїм не хотів вірити. Зрештою пан і слуга так і лишились при своїх сумнівах, а Рицар Свічад із джурою, невеселі обидва й непишні, віддалилися від Дон Кіхота й Санча; треба було десь оселі шукати, щоб скаліченому садна заліпити та ребра вправити. Дон Кіхот із Санчом подалися знову на сараґоський шлях, де їх і залишає історія, щоб оповісти тим часом, хто такий був Рицар Свічад і його буйноносий зброєносець.

Радий, веселий та гордовитий їхав Дон Кіхот, здобувши перемогу над таким хоробрим витязем, яким був у його уяві Рицар Свічад; упевнившись на взяте рицарське слово, він сподівався дізнатись небавом, чи володарка його і досі ще заворожена: адже подоланий рицар будь-що-будь мусить, під страхом утрати свого звання, повернутись до переможця і доповісти йому про свою з нею зустріч. Про одно ж гадав Дон Кіхот, а зовсім про інше Рицар Свічад; як ми вже сказали, під ту хвилю ним володіла єдина думка – де б йому притьмом перев’язатись.

Так от, повідає історія, як порадив ото бакалавр Самсон Карраско Дон Кіхотові вернутися знову до рицарювання, то вже домовився був із парохом та цирульником, якого способу слід ужити, щоб примусити гідальга сидіти дома й не рипатися за тими злоповісними пригодами. Усі вони погодились на тому (найдужче наполягав сам Карраско), що Дон Кіхотові треба дати змогу виїхати, бо утримати було однак неможливо, а тоді рушить за ним Самсон у перевдязі мандрованого рицаря, знайде будь-яку зачіпку для поєдинку і домовиться заздалегідь, що переможений повинен здатися на ласку переможцеві; подолавши ж Дон Кіхота (що здавалось річчю легкою аж надто), зажадає од нього, аби вертався додому в село і не рушав із місця два роки чи там до особливого розпорядження; переможений Дон Кіхот конче мав виконати ту умову, не мігши зламати й порушити рицарські звичаї, а поки він перебуватиме в домашньому ув’язненні, ті його химери забудуться або ж на божевілля знайдуться які підхожі ліки.