Грегорі Робертс - Тінь гори

Киваючи іншим молодикам у зоні силових тренувань, я витягнув довгі піхви зі схованки у джинсах і склав їх на широкому дерев’яному стільці разом з грошима, ключами, годинником і сорочкою.

Закріпивши товстого шкіряного пояса з додатковою вагою, я кинув рушник на порожню лавку і почав альтернативні групи вправ лежачи для трицепсів і біцепсів. За півгодини мої руки були на межі. Я зібрав речі й попрямував у коридор для тренування на ножах.

До того, як кожен дрібний злодій почав носити з собою пістолета, методи бійок на ножах були серйозним бізнесом. Майстри, які навчали таких прийомів, були культовими постатями для молодих гангстерів, тож до них ставилися з такою самою повагою, як і до членів санджайської ради.

Гатода, який два роки мене навчав, також був наставником Ішміта — ватажка велосипедних убивць, а той, у свою чергу, передав ці навички своїм людям. Майстер ножів саме залишав коридор у супроводі молодого вуличного бійця на ім’я Хитрун, аж тут підійшов я.

Вони обоє привітали мене посмішками й рукостисканням. Юний гангстер був знесилений, але щасливий, тож поспіхом вибачився і пішов до душової.

— Хороший хлопчина,— сказав на хінді Гатода, доки ми за ним спостерігали.— І добре обходиться з ножем, хай він ніколи не використовує його в ганьбі.

Остання фраза була свого роду заклинанням, якого Гатода навчав студентів. Я й досі інстинктивно її повторював, як і всі інші.

— Хай він ніколи не використовує його в ганьбі.

Гатода був сикхом зі святого міста Амрістар. Замолоду він зв’язався з поганою компанією. Згодом кинув навчання і почав проводити майже весь час із місцевою бандою. Коли жорстоке пограбування привело до конфлікту з лідерами громади, родина Гатоди зреклася його. Ціною миру для його банди також стало вигнання.

Самотній і без грошей, він дістався Бомбея, а тут був найнятий Хадербгаєм. Він став учнем Ганешбгая — останнього майстра боїв на ножах, який починав з Хадербгаєм ще на початку шістдесятих.

За роки навчання Гатода ні на мить не полишав майстра, а згодом і сам перетворився на професіонала. Насправді, він був останнім майстром ножів у Південному Бомбеї, але тоді, у ті роки, до чарів вогнепальної зброї, ніхто з нас цього не знав.

Він був високим чоловіком, що могло стати недоліком для бійця на ножах, з густою гривою змащеного олією волосся, закріпленого у тугий пучок. Його мигдалеві очі, оті пенджабські очі, які лиш одним пекучим поглядом століттями спокушали подорожніх відвідувати Індію, світилися безстрашністю і честю.

Ім’я, за яким усі його знали в Південному Бомбеї — Гатода, перекладалося з хінді як «молоток».

— Тож, Ліне, хочеш попрактикуватися зі мною? Я збирався йти, але радо залишуся на ще одну сесію, якщо твої рефлекси до цього готові.

— Не хочу вас перевтомлювати, майстре-джі,— завагався я.

— Нічого страшного,— наполіг він.— Я просто вип’ю води й почнемо.

— Яз ним потренуюся,— заявив на хінді голос позаду мене.— Гора може відточити свою майстерність зі мною.

То був Ендрю ДаСилва — молодий гоанський член ради санджайської компанії. Термін, який він використав: «гора» — «біла людина», хоч і часто вживався в Бомбеї, але був образливим. ДаСилва, звісно ж, про це знав і косився на мене, розтуливши рота й випнувши вперед нижню щелепу.

Його слова звучали дивно. Ендрю сам мав достатньо світлу шкіру, його часткове португальське походження виявлялось у рудувато-каштановому волоссі й медових очах. А от моє обличчя й руки були темніші за його через постійну їзду на мотоциклі, під палючим сонцем і без шолома.

— Хіба,— додав Ендрю, коли я не відповів,— може, гора боїться, що я його осоромлю.

Це був надто вдалий момент посеред невдалого дня.

— Який рівень тренування обираєш? — запитав я, витримуючи його погляд.

— Четвертий рівень,— вирішив Ендрю, витріщаючись іще більше.

— Нехай буде четвертий,— погодивсь я.

Усі заняття в мистецтві боротьби на ножах проводилися за допомогою держаків для молотків. Це і стало причиною такого живучого прізвиська Гатоди. Дерев’яні держаки без обушків були близькі до ножів формою і вагою, тож їх можна було цілком використовувати для практики, не завдаючи при цьому серйозних ушкоджень.

На першому рівні використовували тупий кінець звичайного держака молотка. Для четвертого рівня держаки загострювали, і кінчик міг поранити до крові.

Тренувальні бої зазвичай складалися з п’яти однохвилинних раундів, що чергувалися з тридцятисекундними паузами. Роздягнувшись до пояса, лишаючись у самих джинсах, ми зайшли до тренувального коридору. Гатода став біля входу, щоб нас судити, і вручив кожному по загостреному держаку.