Грегорі Робертс - Тінь гори

— Ти віддав касету йому? — блиснула очима Карла.

— Так, коли він прийшов по товар,— радісно вишкірився Конкенон.— Ранджит час до часу повертався до міста і завжди купував у мене шмаль. Я розповів тому скаженому хлопчині, що замаскований Ранджит може з’явитись у своєму улюбленому клубі в Бандрі.

— Тож ти розповів малому, де буде Ранджит.

— І не лише. Я подарував молодому дикунові одну річ. Сам загортав. Там було кіно, місце зустрічі Ранджита в нічному клубі, а ще незареєстрований пістолет з купою незареєстрованих куль. Людська природа потурбувалася про все інше.

Карла стиснула мою руку.

— Ти приїхав сюди, щоб розповісти, як підставив мого колишнього чоловіка? — запитала Карла.

— Я приїхав сюди, щоб попередити твого хлопця,— випростуючись, сказав Конкенон.

— І тобі знову доведеться забрати це попередження собі, Конкеноне.

— Ну ось, знову,— радісно роздратувався він.— Ти найскладніший чоловік у цьому місті верескливих язичників, з тобою неможливо подружитись. Я знаю катів, веселіших за тебе. Я ж намагаюся сказати, що став іншою людиною.

— Я не бачу змін,— повідомив я.— Ти і досі дихаєш.

— Ну ось, знову ці темні думки... Слухай,— спокійно мовив він,— я вже не пов’язаний з усім цим. Тепер я став бізнесменом, і сьогоднішня зустріч має це засвідчити.

— Ти взагалі нічого не вчишся?

— Але я справді дечого навчився,— наполягав він.— Саме це я й намагаюся донести. Після тієї нашої бійки я все обдумав. І я кажу про все. Розумієш, я тоді отримав травму. Плече так повністю і не загоїлось і тепер не функціонує як слід. Координація в мене вже не та, і я вже ніколи не битимусь, як колись. Бачиш, раніше я ніколи не дозволяв нікому підійти досить близько, щоб перемоги мене, тож це дуже на мене вплинуло. Мій досвід на «дорозі до Дамаска» [162] Дорога до Дамаска — раптовий поворотний пункт в житті людини. За приклад береться раптова зміна переконань святого Павла (тоді Саула) дорогою з Єрусалима до Дамаска з наміром заарештувати християн. відбувся на складі в Бомбеї, і з коня мене скинув австралійський втікач. Я змінився. Тепер я став бізнесменом.

— І який же в тебе бізнес? — поцікавилася Карла, уже не так стискаючи мою долоню.

— Я вклав усі свої кошти в авантюру Деніса.

— Сплячого Баби?

— Саме його. Одного дня я осмислив приказку, що коли тихо і довго сидіти біля річки, то мимо пропливуть трупи твоїх ворогів.

Я хотів, щоб Конкенон отак проплив по Гангу.

— І тоді, на «дорозі до Дамаска», мені дійшло, що річка наповнена не водою, а неіржавіючою сталлю. Це трупарня, розумієте? Ми з Денісом придбали похоронне бюро і стали трунарями. І після відкриття до нас на стіл уже приплив один з моїх ворогів. Гарненько я, напившись, посміявся тієї ночі, готуючи його до похорону.

— І Деніс на це погодився? — запитав я.

— Ми природжені партнери. Я знаю, який вигляд має смерть, а він знає, які відчуття дає смерть. Я ніколи не бачив людини, яка б так ніжно поводилася з трупами. Він називає їх сплячими і розмовляє з ними, неначе ці люди просто поснули. Це дуже добре. Дуже лагідно. Але я зберігаю там бейсбольну битку — раптом хтось із них озветься.

Конкенон зупинився, ляснув долонями з опухлими кісточками, а потім молитовно склав їх у вузлувату піраміду.

— Я знаю, що важко повірити, наче така загроза для живих і мертвих, як я, може все покинути, але це правда. Усе змінилось, і доказ цьому те, що я приїхав сюди, ризикуючи наразитися на твій гнів, щоб сказати дві речі. Першу я вже розповів: це все, що знаю про Ранджита і ту милу дівчину.

— А друга? — замість мене запитала Карла.

— А друга річ полягає в тому, що «Компанія 307» найняла кількох немісцевих гунд, аби сьогодні вбити того іранця — Абдуллу. Й оскільки Абдулла переховується тут, то це поставить вас обох на лінію вогню.

— Коли вони прибудуть? — поцікавився я.

Конкенон глянув на свій годинник і вишкірився у відповідь.

— Десь за три години,— відповів він.— Ти міг мати більше часу, якби не був таким збіса гомінким і я зміг би очистити сумління без перерв.

Конкенон цілком міг нас підставляти. Мені це не подобалося.

— Навіщо ти нам це розповідаєш? — запитала Карла.

— Розбираюся з незавершеними справами, міс,— Я ніколи не мав нічого проти твого хлопця. Я намагався завербувати впертого дурня і не робив би такого, якби не вподобав його. Я погано з ним повівся, коли зненавидів Абдуллу, бо той зрадив і став загрозою.