Грегорі Робертс - Тінь гори

Дідьє зіп’явся на ноги й кинувся у двері.

— Моє вино! — на бігу волав він.— Джасванте!

Навін вийшов за ним, аби допомогти. Я підійшов до Карли, штовхнув її на килим, ліг поруч і поцілував.

— Бачиш, який я підступний? — сказав я, коли наші уста розімкнулися.

— Я точно знаю, який ти підступний,— розсміялася вона,— бо я ще підступніша.

Поцілунки без наслідків чи пояснення, поцілунки як подарунки: вони годували її, годували мене коханням.

У двері постукали. Це був Джасвант, а він так просто не приходив.

— Так, Джасванте? — мовив я, відхиляючись від Карли і дивлячись на нього у дверях.

— Якісь люди хочуть тебе бачити,— прошепотів він.— Вітаю, міс Карло.

— Привіт, Джасванте,— мовила вона.— Ти скинув вагу? Видаєшся підтягнутим.

— Ну, я намагаюся триматись у...

— Які люди, Джасванте? — запитав я.

— Люди. Хочуть тебе бачити. Лячні люди. Ну, принаймні жінка лячна.

Мадам Жу, подумав я. Ми з Карлою водночас підвелися на ноги. Я потягнувся по зброю. Карла фарбувала губи.

— Помада?

— Якщо гадаєш, що я зустрінуся з тією жінкою без помади,— заявила вона, поправляючи волосся перед дзеркалом,— то просто нічого не розумієш.

— Так, твоя правда... я нічого не розумію.

— Я маю звалити її, перш ніж завалити, — оголосила вона, обертаючись до мене.— Тож ходімо і завалимо її двічі.

Ми вислизнули з її кімнати у фойє до Джасванта. Карла йшла біля мене.

Кислота. Карла. Кислота. Карла.

Я тримав у руці ножа. Карла прихопила пістолета і вміла ним користуватися. Ми навшпиньки обійшли перегородку, щоб краще бачити стіл, і помітили двох людей, які стояли перед столом Джасванта. Менеджер видавався схвильованим.

Я просунувся трохи далі. Не міг розгледіти чоловіка, але жінка була низенька, під тридцять і кремезна. Вона стояла з загрозливим виглядом, у блакитному гіджабі.

— Усе гаразд,— запевнив я Карлу, виходячи до них.— Ми — старі друзі.

— Це занадто,— сказала Блу-Гіджаб, погрожуючи Джасванту в його чепурному кріслі.

— Ви пройшли ідентифікацію,— мовив Джасвант.— Прошу, проходьте, пані.

Вона була з Анкітом — консьержем з готелю у Шрі-Ланці. Він посміхнувся й віддав честь, приклавши два пальці до брови.

Я помахав у відповідь. Блу-Гіджаб згорнула руки на грудях. Вона продовжувала їх так тримати, поглядом вчавлюючи Джасванта глибше в крісло, а потім підійшла, щоб привітатися зі мною. Анкіт ступав на крок позаду.

— Саламалейкум, солдатко,— почав я.

— Валейкумсалам, — відповіла вона, розкриваючи руки й показуючи невеличкого автоматичного пістолета.— У нас є незакінчені справи.

— Саламалейкум, — приєдналася Карла.— Ти розмовляєш з моїм хлопцем з пістолетом у руці!

— Валейкумсалам, — привіталася Блу-Гіджаб, втупившись у ферзів.— Цей пістолет — подарунок. І він заряджений.

— Як і мій,— посміхнулася Карла, а Блу-Гіджаб посміхнулась у відповідь.

— Блу-Гіджаб,— відрекомендував я,— познайомся з Карлою. Карло, познайомся з Блу-Гіджаб.

Жінки втупилися одна в одну, нічого не промовляючи.

— А це Анкіт,— додав я.

— Привіт, Анкіте,— озвалася Карла, не зводячи погляду з Блу-Гіджаб.

— Анкіт робить коктейлі, після яких Рендалл згіркне від заздрощів. Це неначе рідкий портал між різними вимірами. Ти мусиш спробувати.

— Завжди приємно приготувати для вас портал, сер.

— Ви, дівчата, маєте так багато спільного,— зауважив я і хотів сказати більше, але Блу-Гіджаб і Карла зиркнули на мене абсолютно однаковим загрозливим поглядом, тож ця думка зникла.

— Ти з ним одружуєшся,— сказала Блу-Гіджаб,— сподіваючись, що він зміниться й подорослішає. А він одружується з тобою, сподіваючись, що ти не змінишся.

— Шлюбний підступ №22,— згадала Карла, беручи Блу-Гіджаб за руку і ведучи її до бедуїнського шатра.— Ходімо зі мною, ти, бідна дівчинко, освіжишся. У тебе дуже стомлений вигляд. Скільки ти сьогодні подолала?

— Сьогодні не дуже багато, але вчора їхала аж двадцять одну годину, і позавчора теж,— розповідала Блу-Гіджаб, віддаляючись, доки її голос не затих, бо Карла зачинила двері.

Ми з Джасвантом і Анкітом я вилупилися на зачинені двері.

— Ця одна — справді лячна жінка,— сказав Джасвант, витираючи піт з шиї.— Я гадав, що міс Карла лячна, без образ, баба, але присягаюсь, якби заздалегідь побачив, як ця жінка у блакитному гіджабі піднімається сходами, то був би вже в тунелі.

— Вона непогана,— мовив я.— Узагалі-то, вона більш ніж непогана. Вона збіса крута.