Грегорі Робертс - Тінь гори

І він бачив, що я це розумію. Щоразу як він дивився на мене, в його очах стояло запитання: як ти зміг мене розкусити?

Ми вже впритул підходили до насильства. ДаСилва і я, ми обоє знали, що одного дня або ночі, у тій чи іншій ситуації, почнеться перерахунок голів, після якого один з нас залишиться в минулому.

Дивлячись на нього тоді, на зборах ради, я був певен, що коли нарешті прийде ця мить, Ендрю не буде сам-один, він твердо спиратиметься на сильні й широкі плечі свого друга Аміра.

Наступним за столом сидів Фарід, більш відомий як Фарід Посередник, чия відданість Хадербгаю конкурувала навіть з почуттями посивілого Назіра. Фарід звинувачував себе у смерті Хадербгая в Афганістані, переконаний, навіть попри наші запевнення, що якби він був з нами там, серед снігів, то Хадербгай міг би вижити.

Почуття власної провини зробило його нерозсудливим, але воно також зблизило нас ще більше. Фарід мені завжди подобався. Мені подобалася його несамовитість і готовність кинутись у вир шторму. Тінь падала попереду, а не позаду кожного його кроку.

Коли я того дня подивився на нього, під час затяжної перерви, доки Санджай вирішував, як діяти щодо шахраїв-домовласників, неліцензованих наркотиків і хижих скорпіонів, Фарід обпік мене жаринками скорботи, що палали в його очах. На мить я знову подумки повернувся туди, на засніжену гору, пригадуючи, як вдивлявся в мертве задубіле обличчя Хадербгая, чоловіка, якого ми з Фарідом називали батьком, батьком, батьком!

Крайній чоловік за столом, перед Гусейном і Абдуллою, ввічливо кашлянув. Його звали Раджубгай, і він контролював у компанії рух валюти. Товстун, який носив свій розкішний стан зі щирою гордістю. Раджубгай мав вигляд старійшини з віддаленого села, але був корінним мумбаїтом.

Пишний рожевий тюрбан покривав його голову, а під довгою саржевою тунікою без рукавів він носив традиційний білий дготі [35] Дготі — традиційний чоловічий одяг в Індії. Являє собою прямокутний шматок тканини, який обмотують навколо ніг, а один з кінців пропускається між ногами. . Він ніколи повністю не розслаблявся за межами своєї рахувальної кімнати. Тож, коли Санджай не бачив, Раджубгай совався у кріслі, поглядаючи на годинника.

— Гаразд,— нарешті вирішив Санджай.— У цього домовласника є переваги, за які слід віддати йому належне, але те, що він зробив, неприпустимо. Це поганий сигнал, а зараз невдалий час для таких сигналів. Абдулла, Гусейн, Фарід — поїдьте, візьміть одного з його найманих горлорізів — найбільшого, найкрутішого, ватажка. Тримайте його на другому поверсі тієї будівлі, ну, тієї житлової вежі, яку вони будують на Нейві-Нагарі.

— Джі,— відповів Абдулла. Сер.

— Використайте нове місце, там, де вони заплатили минулого місяця банді скорпіонів замість нас. Викиньте цього мадачудг [36] Madachudh — виродок, сучий син. з другого поверху. Якщо вийде, то нехай він упаде на адміністративний офіс комплексу абощо. Переконайтеся, що повідомлення будівельній компанії та виродкам скорпіонам надійде водночас. Але спершу зробіть бідоласі в біса добре заохочення. З’ясуйте все, що він знає. Якщо він виживе після падіння з вікна, то бовдур вільний.

— Джарур, — кивнув Абдулла. Звісно.

— Після цього,— додав Санджай,— зженіть докупи решту тих горлорізів і змусьте навідати домовласника, що їх найняв. Нехай вони його поб’ють. Змусьте його власних найманих убивць вибити йому всі мізки. Упевніться, що вони дали йому добрячої прочуханки. Потім перекрайте їм обличчя і витуріть з міста.

— Джарур.

— Коли він отямиться, повідомте домовласника, що його податок збільшився вдвічі. Далі змусьте заплатити за час і незручності, які він спричинив. І нехай оплатить лікарняні рахунки Сяйливого Пателя і Рафіка. Найкращого співака музики каваллі [37] Каваллі — класична індійська музика суфіїв. , якого я в житті слухав. Сумно.

— Це так,— погодився Махмуд Мельбаф.

— Сумно,— зітхнув Амір.

— Абдулло, ти все зрозумів? — запитав Санджай.

— Зрозумів.

Санджай глибоко вдихнув, пихкаючи щоками на видиху, і поглянув на інших членів ради.

— Ми закінчили? — спитав він.

Після короткої тиші знову озвався Раджубгай.

— Час і гроші нікого не чекають,— промовив він, шукаючи свої сандалії.

Усі інші підвелися. Один по одному, перш ніж вийти з кімнати, вони кивнули в бік Тарика — хлопчика, який сидів у імператорському кріслі. Коли залишився тільки Санджай і він також рушив до дверей, я до нього наблизився.