Грегорі Робертс - Тінь гори

— Моя крамниця!

— До біса крамницю.

Я заштовхав його в провулок.

— Отже, давай вирішимо,— сказав я.

— Що вирішимо?

— Ти дуриш мене на очах у своїх друзів. Тепер ми можемо бути відвертими, бо ми наодинці. Де гроші?

— Баба, ти...

Я вліпив йому.

— Я не...

Я вліпив йому сильніше.

— У мене в сорочці,— зізнався він.— Твої гроші у мене в сорочці.

У нього в сорочці було багато грошей. Я забрав украдені ним гроші, а решту залишив.

— Мені байдуже, де саме ти дістаєш гроші, Френсисе, аж поки ти не крадеш їх у мене. І ти більше ніколи не влаштуєш такої вистави перед своїми друзями. Ти розумієш, правда?

Груба сила — це огидна річ: досить огидна, щоб розігнати стерв’ятників. Інколи це гидка робота — тримати вуличних злочинців у рамках. Вони мусять знати, що реакція завжди буде швидкою та жорстокою, і мають цього боятись. Якщо не боятимуться, то всі вони вчинять заколот проти тебе, і проллється кров.

Я повторював обходи, аж поки не назбирав досить іноземної валюти, щоб постукати у двері банку чорного ринку на причалі Балларду.

Чорні банкіри — не злочинці: вони цивільні, які коять злочини. Залишаючись на безпечному боці межі, вони не ризикують потрапити у в’язницю. Вони не висовуються, і хоча багатство могло би ввести цих людей до топ-списку, гроші для них важливіші. І вони скрупульозно аполітичні: вони притримають гроші для будь-якої партії, чи вона при владі, чи ні.

Санджайська компанія використовувала чорний банк на причалі Балларду, і скорпіони теж його використовували. А ще тут зберігали свою здобич чимало копів, і деякі важковаговики зі збройних сил, і, звісно ж, політики. Там були гроші для будівництва, гроші цукрових баронів, нафтові гроші, ну і фальшиві гроші. Так чи так, але це був один з найкраще захищених банків у місті.

Банк піклувався про своїх клієнтів. Якщо хтось із них якось лажав, банк усе розгрібав, причому безкоштовно. Кожен скандал занотовували й ховали у сейфі. Ходили чутки, що в чорному банку на причалі Балларду більше бруду, ніж незадекларованого золота.

Кожен мешканець міста міг нажитися з невидимої руки банку, і кожен міг щось втратити, якби ця рука стиснулась у кулак. Банк настільки переповнився секретами й таємними коштами, що просто не міг луснути.

Для дрібних ділків на зразок мене, яким надавали доступ до невеличкого допоміжного вікна, чорний банк був зручним способом здати свої американські долари та інші валюти, забрати відповідну їм кількість чорних рупій і дозволити банку переправити іноземну валюту купівельному синдикату Південного Бомбея.

Ніхто, крім партнерів, які могли втратити занадто багато, не знав, ким були покупці. Дехто казав, що цей синдикат започаткувала незалежна група кінопродюсерів і акторів. Одна чутка стверджувала, що це був бомбейський підрозділ ложі масонів.

Хай хто були ці люди, розуму їм не бракувало. Вони контролювали вісімдесят відсотків чорних доларів на півдні, отримували більше прибутків, ніж будь-хто в ланцюгу, і ніколи не ризикували навіть годину просидіти за ґратами.

Після усіх витрат я в своїй маленькій справі отримував з обміну валют двадцять тисяч рупій щомісяця. Якби я й досі жив у нетрищах, то це перетворило б мене на короля. На вулиці це були гроші на дрібні витрати.

Коли злочини починають приносити доходи, ти швидко розумієш, що ключ для виживання — це не заробіток, а накопичення грошей. За кожною твоєю чорною рупією тягнеться сотня рук, щоб її відібрати. І ти не можеш звернутися до копів, бо копи часто і є тими, хто хоче все забрати.

І коли готівка, яку ти заробляєш, приходить пачками, то не квапишся її витрачати, бо стаєш хлопцем, який заощаджує на чорний день. Найважливішим рішенням є те, де ти вирішиш усе зберігати.

Перше правило — не зберігати все в одному місці. Якщо ситуація погіршиться і тобі доведеться з чимось розпрощатися, то добре мати жирненький запас. Я зберігав трохи дома як гроші для втечі. Трохи залишив у Тито — людини Дідьє. Він узяв з мене два відсотки, як з приятеля. Він усе одно назвав це десятьма відсотками, але взяв лише два.

— Пробач мене,— сказав він, потому як знову за звичкою пробубонів «десять відсотків».— Мій розум на мене злиться.

— Слухай, Тито, якщо хто до тебе прийде і розповість, що я зв’язаний десь у погребі й піддаюся тортурам, і використає код «300 спартанців», просто віддай йому гроші, гаразд?

— Буде зроблено,— мовив він.— За десять відсотків.