Грегорі Робертс - Тінь гори

Інколи під час цього очікування, дуже зрідка, я замислювався про те, щоб пробити вентиляційний отвір у стіні власної кімнати. А інколи перебування щоночі на метровій відстані від Карли, за стіною, досить туго напинало гітарну струну. Але ще лишався чорний ринок, який намотував струну ще тугіше.

«Злочин — це демон,— сказав колись Дідьє,— а адреналін — це його улюблений наркотик». Кожен злочин, навіть злочин обміну валюти на чорному ринку, несе з собою адреналін. Люди, з якими ти ведеш справи, принаймні трохи небезпечні, а копи більш ніж трохи небезпечні, й кожен злочин має власні типи хижаків і здобичі.

У ті роки обмін валют на чорному ринку був практично легальним заняттям у Південному Бомбеї і вільно проводився в кожній другій тютюновій крамниці Колаби. У Південному Бомбеї було двісті десять тютюнових крамниць, і всі вони мали ліцензії від муніципалітету й санджайської компанії. Я працював у чотирнадцятьох з них, викуплених у Дідьє та санкціонованих Санджаєм. Зазвичай це була безпечна торгівля, але злочинці за визначенням є запекло непередбачувані.

Я ніколи не брав на свої обходи точок Карлу. Одне коло робилося між сніданком і обідом, друге по обіді, а ще проводилася пізня розвідка крамниць перед сном. Для боса було важливо показуватися на очі.

Керівництво кримінальною франшизою вимагає високого ступеня співробітництва, зазвичай купленого, і чітко визначених ролей і правил. Я делікатно забезпечував гроші. Санджайська компанія визначала ролі й насаджувала правила.

Але кожен міняйло, який займається обміном валюти на вуличному чорному ринку, має власну міру гордості. Завжди існує небезпека заколотів через зневіру або страх. Непослух бодай одного з моїх міняйл принесе негайне покарання від Санджая, але також коштуватиме мені франшизи. Придушувати такі заколоти, тримаючи власників крамниць між страхом і дружбою, і було моїм завданням.

Злочинність — це феодальна система, і коли ти це усвідомиш, то насправді зрозумієш про неї дуже багато. Санджайська компанія була замком на пагорбі, з ровом, переповненим крокодилами-гангстерами, а Санджай був феодальним лордом. Якщо він жадав дівчину, то брав її. Якщо він хотів убити чоловіка, то вбивав його.

Оскільки я придбав франшизу на базарі, це робило з мене когось на кшталт барона-розбійника, а крамарі були кріпаками. Вони не мали прав, крім тих, які дарувала компанія.

Злочинність — це середньовічна метрополія, яка існує паралельно з сяйливим містом, підкріплена абсолютною монархією і публічними стратами. Як барон-розбійник, який їздить від кріпака до кріпака на своєму сталевому коні, я мав право нав’язувати свою владу.

Перша навичка для ведення кримінальної франшизи — це підтримка аури незаперечної влади. Якщо ти в себе не віриш, то ніхто на вулиці теж не повірить. Люди занадто розумні. Ти маєш усе контролювати і робити це так, щоб люди навіть не думали кидати виклик.

У Бомбеї це включає багато горлання, а іноді й ляпасів, зазвичай через якісь нісенітниці, доки все не заспокоїться, і твій голос буде останнім і найголоснішим.

А далі все залежить від спостережливості. Цей жує план , а цей його ненавидить, цей слухає священні пісні з динаміка у формі Кінг-Конга. Цей полюбляє хлопців, а цей дівчат, цей аж занадто полюбляє дівчат, цей тип упевнений і сам-один, а цей ховається, аж поки не з’являться його спільники, цей пиячить, думає, палить, захлинається, підглядає, розмовляє, ходить, а оцей стоятиме зі мною віч-на-віч аж до останнього удару ножа.

— Ти чув, що сталося з Абгіджитом? — запитав мій міняйло Френсис на Регал-Серкл, коли я під’їхав до нього.

— Так.

Абгіджит був вуличним хлопчаком, який дурив туристів. Він на краденому скутері намагався занадто швидко подолати поліцейську дорожню загорожу. Врізався у кам’яну підпору мосту, і міст переміг.

— Бісовий маленький вишкребок,— сказав Френсис, передаючи мені виручені гроші.— Тепер, уже мертвий, він виколупує мій мозок більше, ніж коли був живим. А за життя цей вилупок дратував мене так, що не переказати.

— Френсисе, він аж так тебе дратував, що тут не вистачає,— почав я, перевіряючи гроші, які він мені дав.

— Що не вистачає, баба ? — обурився він, здіймаючи голос настільки, щоб його почули інші міняйли на вулиці.

Я озирнувся на вуличні обличчя.

— Не роби цього, Френсисе.

— Баба, я нічого не роблю,— загорлав він.— Ти мене звинувачуєш, і...

Я схопив його за комір і поволік до провулку за кілька кроків від нас.