Грегорі Робертс - Тінь гори

— Ти й досі маєш бліду тінь мого захисту,— мовив Санджай.— Вона тебе покриває, бо на мою репутацію погано вплине смерть колишнього працівника в перші два тижні після закінчення служби. Але годинник уже цокає. Не змушуй мене раніше зняти цю тінь з твоєї спини. А тепер забирайся звідси до біса і дай мені спокійно доїсти сніданок.

Я відчинив двері та вже збирався піти, як Санджай знову озвався. Вони завжди так роблять — вони завжди жадають останнього слова, навіть якщо вже його сказали.

— Мені шкода твоєї дівчини,— мовив він.— Це справді сумно. Мабуть, стало пеклом для її родини. Але не дозволяй почуттям штовхати тебе на поспішні дії. Компанія дасть тобі згоріти, коли наступного разу напартачиш.

Вийшовши з маєтку, я поїхав до прилавків з їжею для офісних працівників біля Нариман-Пойнту. Я досі був злий і голодний. Приєднавшись до десятків інших, я їв булочки, начинені яйцями, смаженою картоплею та нарізаними овочами і випив пінту молока.

Я пропускав прийоми їжі й економив на сні. Потрібно було піти на тренування. Потрібно було не втрачати пильності. Кожен вуличний хлопець на Півдні вже за кілька годин дізнається, що я офіційно залишив компанію. Кілька з них мали на мене зуба і трималися подалі лише тому, що я був членом компанії. Вони намагатимуться мене дістати, коли дізнаються, що я вже став самотнім вовком.

Після півгодинної поїздки по тій холодній ріці правди я потрапив до спортивного залу у Ворлі. Кілька покинутих млинів трансформували в салони краси й центри здоров’я. Колишній гангстер санджайської компанії на ім’я Команчі відкрив там спортивний зал, що був йому і домівкою, і місцем роботи.

Команчі був другом, неабияким гангстером, а ще ми двічі разом билися на ножах проти ворожих банд і обидва рази були поранені. Таке не забувається.

Команчі був людиною з незалежними поглядами і дозволяв займатись у залі членам будь-яких мафіозних компаній, а ще копам, але ніхто не мав казати і слова проти санджайської компанії.

Я роздягнувся до джинсів і чобіт і цілу годину тягав залізо. Півгодини уявного боксу мене заспокоїли.

Хлопчаки в залі були місцевими і бідними, тож спочатку соромилися, але намагалися здаватися крутими і показувати, що не бояться мене. Коли ж вони зрозуміли, що я нормальний, то приєдналися до уявного боксу і займалися так само відчайдушно.

Прийнявши душ, одягнувшись і відпочивши, я поглянув у брудне дзеркало.

Очі були ясні й чисті. Спокій опустився на мене, неначе серпанок осені. «Коли все інше підводить,— стверджував знак над дзеркалом,— покладись на залізо».

— Тобі потрібен тренажер з верхньою тягою,— сказав я Команчі, даючи йому достатньо грошей, щоб купити цей самий тренажер.

Команчі вирячився на гроші.

— Це було дороге тренування,— здивувався він.

— Мені сподобалася кожна його хвилина. Але продовбай там хоч невеличке віконце, яар. Якщо хтось змусить мене уявити, який на запах зад змії, то вже знаю, з чого почати.

— Пішов ти,— розреготався він.— А якщо серйозно, то навіщо гроші?

— Сподіваюся, ти приймеш їх як членський внесок.

— Але люди компанії займаються безкоштовно. Ти ж це знаєш.

— Я більше не в компанії, Команчі. Тепер я фрілансер.

Я не казав цього нікому, крім близького друга, а після стількох років у братстві це звучало дивно навіть для власних вух.

— Що?

— Я пішов, Команчі.

— Але, Ліне, це ж...

— Усе гаразд. Санджай не проти. Навіть радіє.

— Санджай... Санджай... радіє через це?

— Я саме від нього, друже. Він дійсно радіє.

— Справді?

— Даю слово.

— Гаразд.

— Але мені знадобиться нове місце, аби тренуватися, бо тепер не зможу користуватися залом компанії. Тож як ти до цього ставишся? Дозволиш мені стати членом?

Він був збентежений і наляканий, але він був моїм другом і довіряв мені. Його обличчя поступово пом’якшало, і Команчі простягнув руку.

— Джарур, — сказав він, потискаючи мені руку.— Тобі завжди тут раді. Але маю сказати, що було б мудро поїхати з Бомбея, друже, враховуючи обставини.

— Можливо, брате,— ідучи, мовив я.— Але хіба Вона мене відпустить?

Карла буде рада прийняти Шантарама о восьмій вечора в її номері.

Це було написано її рукою, чітким плавним почерком, який я любив більше за будь-яку каліграфію. Я хотів залишити нотатку на згадку, але я бився з брудним світом, і якби ворог дістався до записки, то мені б захотілося його за це відлупцювати.