Грегорі Робертс - Тінь гори

— Її немає? Вони забрали її додому?

— Її немає, Ліне. Мені дуже шкода. Я спустошений.

Між сигналами світлофора повз нас пролітали автомобілі, розтинаючи широкий проспект і залишаючи його знову порожнім. Уздовж дамби люди сиділи на самоті, парами чи родинами, більшість споглядала мечеть Хаджі Алі, що витала над морем й осявала душу.

— Що сталося? Розкажи мені все, що знаєш.

— Друже мій, ти певен, що готовий до цього? Може, спочатку нап’ємося?

— Я хочу почути все зараз.

— А можу я спочатку напитися?

— Дідьє, ну ж бо.

— Я теж її любив, ти ж знаєш,— сказав він, роблячи ковток зі своєї фляги.— Й останні кілька днів були неабияким випробуванням без тебе.

Він відклав флягу, витягнув з кишені свого латунного портсигара і вибрав косяка. Спокійно затягнувшись кілька разів, він запропонував самокрутку мені.

— Усе гаразд.

— Усе гаразд? — не повірив він, знову пропонуючи косяка.

— Не все гаразд, але я тримаюсь. Я... не все зі мною гаразд, добре. Розкажи, що сталося.

— Це сталося наступної ночі після твого від’їзду. Я...

— Наступної ночі?. Це ж було п’ять днів тому.

— Я намагався розшукати тебе, Ліне. Санджайська компанія відмовилася допомагати, а я не міг знайти Абдуллу. Думаю, хай де він є, наш друг нічого не знає, як і ти не знав.

«Абдулло,— мовило моє серце.— Де ж ти?»

— Йому болітиме,— вичавив я.— Він любив Лайзу, а вона його.

— Дуже. Вона була його сестрою-рахі.

— Його сестрою-рахі? Вона цього ніколи не розповідала. І він теж.

Рахі — це простий браслет, якого дівчина може зав’язати на зап’ясток хлопця, і з цієї миті й надалі він має поводитись як її брат і стати рішучим захисником. Браслет — це символ перемоги нового брата після кожного бою за честь сестри.

— Ліне, я теж був її братом-рахі.

— Коли це сталося?

Я навіть гадки не мав, що Лайза взагалі брала участь у церемонії рахі, а тим більше що вона обрала Абдуллу й Дідьє своїми братами-рахі.

— І це я винен у її смерті,— прошепотів він.— Мені не вдалося її захистити, доки ти був відсутній.

Він довго затягувався косяком, проганяючи сльози. Він глянув на мене лише раз і вже почав щось говорити, та коли наші погляди зустрілися, Дідьє відвернувся. Ми обоє знали, що це правда: я залишив її на свого друга, і він обіцяв наглянути за Лайзою.

Вуличний прибиральник шкрябав своєю мітлою по бордюрові. Він звів на мене очі та привітно схилив голову. Я дивився, як він махав і робив крок, махав і робив крок: прибережний бульвар, що вимірювався помахами мітли.

— Вона мене розіграла,— розповів Дідьє.— З її боку це було нечесно, бо я довіряв Лайзі.

— Продовжуй.

— Ми... ми переглядали кілька неперевершених французьких фільмів, які я особисто обрав, коли в неї раптово розболілася голова. Лайза раніше пішла спати, а мене відправила, аби придбати відповідні ліки. Коли ж я повернувся, то зрозумів, що мене надурили. Я знайшов записку, де повідомлялося, що вона йде на вечірку і повернеться на світанку.

Він зітхнув, похитав головою і почав плакати.

— Куди вона вирушила?

— Я з’ясував, що вона була на вечірці для боллівудських акторів десь у Бандрі. Ти ж знаєш, скільки вечірок проходить щоночі в Джуту й Бандрі та як пізно вони закінчуються. Я не сподівався її аж до світанку, тож вирішив не лягати спати разом з Близнюком, який ніколи не спить, і почекати, поки Лайза зателефонує. Я скрізь залишив повідомлення, скрізь, включно з твоїм сторожем.

— Про що ти говориш, Дідьє? Ти ж мав за нею наглядати, а Лайза загинула, і поки що я не розумію як.

— Ліне, ти маєш право мене засуджувати.

«Та хто я такий, щоб когось засуджувати?» — подумав я. І Лайза мене теж багато разів розігрувала. Кілька разів вона змушувала мене вгадувати, куди зникла і що робить.

— Гаразд, гаразд, Дідьє. Я розумію. Лайза знає... Лайза знала... як утекти. У неї це добре виходило. Розказуй далі.

— Повторюся, що залишив для неї повідомлення і поїхав грати в покер з Близнюком Джорджем у «Магеші». Я грав у карти, коли наша Лайза померла. Один з вуличних хлопців надіслав мені послання, що Лайзу саме знайшли мертвою. Я був спустошений.

— І?

— Коли провели розтин...

Ні. Ні. Лайза з розрізаним тілом і вийнятими органами. Не думай про це. Не малюй цього у своїй уяві.

— Розтин?

— Це було... було неприємно,— повідав Дідьє.— Поліційний звіт підтвердив, що вона померла від передозування транквілізаторами. Вона була сама, коли знайшли тіло.

— Рогіпнол?

— Рогіпнол,— насупився Дідьє.— Ти колись бачив, щоб вона його використовувала в оздоровчих цілях?