Николай Дашкиев - Зуби дракона

В кінці коридора пологі щаблі вели до підвалу. Власне, то був теж коридор, ідучи яким Сатіапал і Лаптєв незабаром опинилися в досить широкому й довгому приміщенні. Воно освітлювалося електрикою, бо крізь невелике віконце високо вгорі пробивалося дуже мало світла. За одну з стінок лабораторії правив ряд заґратованих кліток для піддослідних тварин; ліворуч та праворуч були засклені ізолятори та, якщо судити з обстановки, кабінети працівників.

В лабораторії було двоє людей — Майя і високий худорлявий індієць, — певне, лаборант.

Дівчина тихо привіталась і хотіла вийти.

— Зачекай, Майю, — спинив її Сатіапал. — Ти працюватимеш разом з паном Лаптєвим. Перш за все познайом його з Альфонсом.

Дівчина хитнула головою і підійшла до крайньої клітки.

З гойдалки на підлогу плигнула велика мавпа — шимпанзе, як одразу ж визначив доцент. Однак в жодному музеї, в жодному каталозі академій цілого світу не знайшлося б іншого такого ж представника далеких родичів людини. Мавп називають чотирирукими, бо їхні нижні кінцівки можуть виконувати ті ж функції, що і верхні. Додержуючись цього принципу, побачену Лаптєвим мавпу слід було б віднести до шестируких: значно нижче звичайних рук в неї було ще дві кінцівки, і від цього мавпа скидалася на незграбного волохатого павука.

Однак бридка зовнішність не зумовлювала собою й таку ж поведінку тварини. Шимпанзе, радий з виявленої уваги, просунув свої численні руки крізь грати і зовсім по-людському гладив Майю по світлому волоссю, торсав її за халат, залазив до кишень.

Майя почухала йому за вухом, і шимпанзе, заплющивши повіки, задоволено пробуркотів щось на своїй мавпячій мові.

— Дуже добре! — відгукнувся Лаптєв, звертаючись до Сатіапала. — Отже, вам вдалося приживити відрізані кінцівки?

Сатіапал ствердив це припущення мовчазним рухом голови, а Майя, позирнувши на батька і, певне, діставши ствердну відповідь на якесь запитання, сказала:

— Альфонс уже давно втратив право називатися цим іменем, його власні кінцівки і майже всі внутрішні органи живуть окремо від тіла. Серце йому вшили тигряче. Легені — дикого кабана. Нирки й печінку йому позичила рись. А руки… руки віддали його одноплемінники… Він витерпів стільки операцій, що заслуговує на пам’ятник за життя!

— На це заслуговує насамперед той, хто зробив йому ці операції! — схвильовано сказав Лаптєв. — Ало, пане Сатіапал, дозвольте висловити водночас моє обурення, мій глибокий жаль, що ваші досягнення ще не стали здобутком світової науки.

— А чи хотіли б ви, пане доцент, дати хворому замість цілющих ліків смертоносну отруту? Я ще експериментую. Тигряче серце я вшив оцій бідолашній тварині зовсім не для того, щоб пожартувати над природою. Мені потрібно було опанувати техніку приживлення настільки, щоб можна було приживляти скаліченій людині кін цівки й органи, не боячись отруєння всього організму продуктами розпаду чужого білка. Як бачите, дослід пройшов досить вдало. Однак треба працювати ще дуже й дуже багато, аж доки методи стануть бездоганними.

— Але чому ви не сповістите всіх про перші результати? Чому не покличете на допомогу видатних вчених різних країн?

Сатіапал зареготав у відповідь:

— Щоб так звані «видатні вчені» скористалися з мого повідомлення, огорнули його таємницею і здирали б з хворих по сім шкур за операцію?! Красненько дякую! Методика Сатіапала, лікувальні препарати Сатіапала побачать світ божий в довершеному вигляді. Вас я не боюсь — ви мені не конкурент і, треба сподіватись, не женетесь за грошима. Я дещо завинив Росії і давно шукач нагоди частково сплатити борг. Ось тому я й показую вам те, про що не знає ще жоден з європейців… Майю, прошу, показуй панові доцентові далі.

Решта експонатів, гідних місця в паноптикумі найхимерніших утворів природи, вже не вражали доцента Лаптєва. Важливим було тільки те, що Сатіапалові вдалося знайти метод приживляти чужорідні для організму білкові утвори. Перші спроби переливання крові, які провадилися багатьма лікарями в кінці дев’ятнадцятого сторіччя, дуже часто кінчалися смертю піддослідного, бо чужий білок, розкладаючись, обертався на смертоносну отруту. Радянський академік Філатов, правда, розробив метод приживлення роговиці, взятої з ока трупа, однак при цьому чужий білок, як правило, руйнувався, розсмоктувався і служив тільки стимулятором для внутрішніх сил хворого. Професор Сатіапал пішов у цьому напрямку значно далі, його успіх, справді, поклав початок новій ері в медицині.