Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

Тривожно, неспокійно було на душі в Мехті. Він почував себе так, наче його довго й жорстоко били… І не злічити — скільки вже ударів прийняло його серце!

Мехті йшов у напрямі Плави. Звично петляв стежками й нічого не бачив перед собою. Може, треба було б обрати іншу, безпечнішу дорогу. Та Мехті кортіло швидше дізнатися, що з Васею: Вася неодмінно повинен був пройти через Плаву. Як у нього нога?.. Чи дійшов він до своїх?

Там, де стежка ставала зовсім вузенькою і ялини росли густіше, Мехті почув оклик по-німецьки: — Стій! Руки вгору!

Не встиг Мехті опам'ятатися, як його оточили гітлерівці. Чинити опір було безглуздо.

У Плаві було повно фашистів. Ідучи під конвоєм гітлерівців повз будинки, Мехті непомітно зиркав на вікна: чи не вигляне хоч одне знайоме обличчя? Та всі вікна були наглухо забиті. Мехті не зустрів жодного знайомого. Може, це на краще: селяни стривожилися б, побачивши його в руках фашистів, і це могло б видати розвідника.

Конвоїри Мехті зупинилися біля будинку, який охоронявся есесівцями. В цьому будинку жила раніше Лідія Планічка, Мехті часто доводилося бувати тут. А тепер будинок зайнятий; мабуть, тут німецький штаб. Так воно й є. Мехті провели через одну з кімнат до іншої, і він опинився перед фон-Шульцом.

Шульц мовчки, кивком показав Мехті на стілець. Коли той сів, Шульц стомлено позіхнув. Щось у цьому волоцюзі викликало підозру, але Шульц був далекий від думки, що перед ним не хто інший, як Михайло. Шульц мав гострий, здатний логічно мислити розум, і він швидко переконав себе, що ніякого реального Михайла не існує — партизани вчиняють ту чи іншу диверсію, а потім приписують її одній особі. Звичайно, Шульц не намагався переконати в цьому своїх підлеглих. Нехай шукають і хапають усіх підозрілих — чим менше тих, хто не викликає довір'я, тим краще. При найменшій підозрі треба відправити на той світ і цього бродягу.

Вдаривши долонею об стіл, Шульц несподівано вигукнув:

— Михайло!

Мехті спроквола повернув голову до дверей: кого це там побачив гестапівець?..

Двоє гітлерівців, що сиділи в кімнаті разом з Шульцом, злякано схопилися з місць, тримаючи руки на кобурах пістолетів. Мехті перевів здивований погляд з дверей, в яких ніхто так і не з'явився, на Шульца.

— Це я тебе! Тебе! Ти — Михайло, — калічачи російські слова, сказав Шульц.

Мехті знизав плечима, промовив по-німецьки:

— Не розумію…

Шульц посміхнувся:

— Чекай-но, ми примусимо тебе зрозуміти!

Але в душі він трохи заспокоївся: занадто вже дурнуватий, розгублений вигляд у бродяги. Затримавши погляд на етюднику, що теліпався у Мехті збоку, Шульц зробив знак своїм помічникам забрати в затриманого підозрілий ящик. Помітивши, з якою нерішучістю вони наближаються до нього, Мехті добродушно посміхнувся, зняв з плеча етюдник і подав його гітлерівцям. Ті відсмикнули руки. Тоді Мехті поклав етюдник на стіл.

— Це все, що я маю, — сказав він; потім, ніби згадавши про щось, поліз до кишені, — і ось ще кілька лір!..

— Що в цьому ящику?

— Фарби, пензлі, палітра, — охоче перелічив Мехті.

— Перевірити! — наказав Шульц. Ящик відкрили. Там справді виявилися пензлі й фарби. Шульц любив ретельно все досліджувати. З кожного тюбика видавили фарбу й зробили аналіз. Нічого підозрілого не виявили: пензлі як пензлі, палітра як палітра, і фарби справжнісінькі.

— Як звати? — вигукнув Шульц.

— Жан… — злякано закліпавши очима, відповів Мехті.

— А прізвище Ренуар, правда ж? — засміявся гестапівець.

— О ні, Краус… Жан Краус… А Жан Ренуар — це знаменитий французький імпресіоніст…

— Ага, ти й це знаєш… Похвально… Хто ти, звідки?..

— Я народився в Парижі… На вулиці Комунарів… Будинок сім, дріб два. А кімната в півпідвалі…

— Одне слово брехні — і можеш вважати себе покійником! — холодно попередив Шульц, показавши на свій браунінг.

— Та ні ж, мосьє!.. Темний, вогкий півпідвал… Батько в мене був німець. Він, на жаль, рано помер. А мати — француженка. Вона намагалася виховати мене, як француза… З дитинства я захоплювався живописом… І ось блукаю тепер чужими дорогами: податися мені нікуди, мати загинула під час бомбування, а я…

Шульцу набридло, нарешті, патякання волоцюги, й він наказав відвести затриманого.

Мехті поталанило: поки він перебував у Шульца, в Трієсті, одночасно була висаджена в повітря казарма й підпалено склад з німецькою пропагандистською літературою. Ретельне розслідування показало, що обидві диверсії вчинені… тим самим всюдисущим Михайлом. Шульц знову байдуже зітхнув. Той самий Михайло в різних кінцях міста!.. Та ще один тут, під замком у нього… Хай їх усіх чорти вхоплять!