Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

Зненацька гестапівця осяяла блискуча ідея. Адже не так уже й важко дізнатися про француза — чи той він, кого з себе вдає. Треба дати йому в руки пензель, і хай він намалює портрет Шульца!

У Шульца вистачить досвіду, щоб відрізнити пензель професіонала від руки любителя.

Мехті викликали до Шульца, той виявив бажання позувати художникові. Француз охоче погодився, але натякнув, що непогано було б, коли б йому заплатили: адже він з цього тільки й живе, мосьє офіцер повинен зрозуміти це… Шульц поблажливо посміхнувся: нахабство француза йому сподобалось. Такий далеко піде!..

— Плата залежатиме від якості роботи! Може, одержиш і гроші, а може й кулю в лоб.

Мехті, зітхнувши, розвів руками (він досить часто вдавався тут до цього жесту) і заходився поратися біля свого господарства. Змайструвати підрамник і натягнути полотно допомогли йому самі гітлерівці.

Мехті повернули етюдник, і він приступив до роботи. Але Мехті навіть уявити не міг, що вона виявиться такою трудною. Неймовірно трудною!..

Трудно було писати портрет, не роблячи ескізів, зарисовок. Мехті поспішав, і до того ж він знав, що мистецтво мандрівного художника полягає, насамперед, в експромтності. Трудно було ще й тому, що Мехті заважали: під час сеансів незмінно були присутніми обидва помічники Шульца, вони не зводили очей з Мехті; до кімнати раз„по раз заходили офіцери, солдати вводили заарештованих (на щастя, серед них не було знайомих Мехті селян).

Та все це було справжніми дрібницями порівняно з тими труднощами, з якими довелося зіткнутися Мехті як радянському художникові.

Мехті міг намалювати картину краще чи гірше, більш чи менш досконало, але не міг одного: кривити перед собою душею, малювати неправду… Усім своїм життям, усіма традиціями, на які спирався сучасний живопис його країни, він був вихований правдивим художником, що своїми полотнами виражає своє ставлення до життя.

А ось тут зараз треба все інакше…

Коли Шульц став біля вікна, владно сперся рукою на стіл і, трохи підвівши важке підборіддя, повернув лице до художника, Мехті вже знав, як його треба малювати. Перед ним було лице розумного, хитрого, холоднокровного вбивці. Щоправда, зараз він нікого не катував, нікому не загрожував, ні в кого не стріляв, а стояв біля вікна з владним, трохи пихатим виразом обличчя, одягнений, спеціально на цей випадок, в акуратний, ретельно випрасуваний кітель, стояв у напруженій позі людини, яка не звикла позувати, і, проте, на полотні треба було показати його таким, щоб, поглянувши на картину, люди побачили, як він вішає, катує, розстрілює.

В грудях Мехті росла ненависть. Вона загрожувала підкорити собі рухи його пензля… Доводилося напружувати всі сили, щоб затамувати в собі порив натхнення. Було б безглуздям, пройшовши крізь такі випробування, виказати себе цією картиною!.. Тримайся ж, Мехті! Не давай волі своїм почуттям. Від цього надто багато залежить. Ти зараз не художник… Примусь себе збрехати, полестити…

Але як це трудно, як неймовірно трудно!..

Мехті відчув, що в нього тремтить рука. В кімнаті панувала напружена, нестерпна тиша…

… Під час першого сеансу помічники Шульца вирішили, що француз просто морочить їм голову. Окремі мазки, плями фарб не мали нічого спільного з обличчям їхнього начальника. Та ось, наче з туману, на полотні почали проступати риси владного, розумного обличчя. Під час перерв Шульц підходив до полотна, з цікавістю оглядав своє зображення, схвально ворушив бровами. Він відпочивав тепер не через кожні п'ять хвилин, а рідше.

Мехті працював з попереднім напруженням. Нарешті портрет був готовий. Загальний тон його вийшов трохи важким, суворим; але Шульца це повністю влаштовувало. Чи ти ба, пройдисвіт-француз зумів-таки схопити в його характері основне: ось цю владність, свідомість власної гідності, аристократизм… Ну, і трохи жорстокості!..

Портрет Шульцу сподобався. У нього не лишалося ні крихітки сумніву в тому, що перед ним вправний і, здається, цілком благонадійний професіональний живописець.

Шульц забрав портрет і тепер сам не знав, як йому бути з художником далі. Він спитав:

— Судячи з усього, ви не почуваєте відрази до грошей?

— О ні, мосьє! — палко вигукнув Мехті.