Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

Схопивши автомат убитого, Вася кинувся бігти в тому напрямі, куди пішов Мехті. Повз нього просвистіли дві кулі і з дзенькотом врізалися у вікна будинку навпроти. Вася впав на тротуар і поповз. І тут чиясь дужа рука схопила його за комір шинелі, підняла, потягла за собою в підворіття з високою аркою.

— Живий? — почувся гарячий шепіт Мехті.

— Живий! — відповів Вася.

— Мерщій за мною, не відставай! Що це ти тягнеш?

— Автомат… Тобі…

Мехті взяв із рук Васі автомат, і обидва побігли через прохідний двір до воріт, що виходили на іншу вулицю. Позаду гриміли постріли. Лишатися в дворі не можна було. Але не можна було й вибігти на вулицю: по ній мчали на мотоциклах гітлерівці. Вулиця була вузька, і мотоциклістам доводилось їхати один за одним. Вася й Мехті влипли в стіну поруч з ворітьми. Мотоциклістам, здавалося, не буде кінця-краю. А в дворі вже з'явилася група гестапівців. Треба було щось робити. Коли мимо проїжджав останній мотоцикл, Вася вискочив на вулицю, скочив на мотоцикліста, підім'яв його під себе і кинув на брук: мотоцикл зробив крутий поворот і став упоперек вулиці. Все це було справою однієї секунди. Біля мотоцикла зав'язалася відчайдушна боротьба. Мехті поквапився на допомогу Васі. Пострілом в упор він порішив гітлерівця.

— В коляску! — крикнув Мехті Васі. Сам він скочив у сідло, схопився за руль, натиснув ножну педаль. Заторохтів, забухикав мотор. Відштовхнувши труп німця, Мехті розвернув мотоцикл і включив швидкість. Решта мотоциклістів, почувши постріли, повернули назад і кинулись слідом за партизанами. З воріт, звідки нещодавно вибігли Мехті й Вася, по них почали стріляти гестапівці.

Вася зручніше вмостився в колясці й у відповідь відкрив огонь по націстах. Різкий, дошкульний вітер шмагав Мехті в обличчя. Одна з ворожих куль збила з нього картуза, швиргонувши його в коляску мотоцикла.

Мехті виїхав на дорогу, що вела в Опчину: цією дорогою віз їх одного разу Сільвіо. Націстам, очевидно, було наказано піймати партизанів живцем: вони стріляли в колеса мотоцикла. Вася перестав відстрілюватись: треба було берегти патрони…

Ось промелькнув ліворуч знайомий будинок Марти Кобиль, і раптом зовсім стемніло. Тунель!.. Коли вони вирвалися з тунелю, далеко попереду замиготіли фари мотоциклів і грузовиків. Партизанів обходили… Не довго думаючи, Мехті круто повернув праворуч (там був крутий спуск до виноградників), і вони полетіли вниз… Саме полетіли. Колеса мотоцикла іноді ледве торкалися землі; вони підстрибували, знову опускалися на вузьку кам'янисту стежку… Найменша необережність, і мотоцикл зірвався б у безодню. Мехті доводилося гальмувати. Папісти, залишивши нагорі свої мотоцикли, спускалися вниз і вже наздоганяли партизанів.

— Мехті! — вигукнув Вася. — Треба стрибати. Вони вже близько.

— Не можна, Васю! Постарайся затримати їх! Нам би тільки проскочити через виноградники, а там дорога трохи краща.

Вася почав стріляти, серед фашистів зчинилася паніка. Кілька солдатів зірвалося в безодню; деякі почали видиратися на гору; а більшість залягла в нерішучості, не знаючи, переслідувати їм партизанів, чи повернутися назад… Але і в партизанів сталася затримка. Мотоцикл наскочив на велетенський камінь; фара розбилася, мотор заглух, і поки Мехті пробував завести його, націсти опам'яталися і знову кинулись навздогінці за партизанами.

До місця переслідування підоспіли грузовики з автоматниками. Гітлерівці з криком побігли вниз. Підпустивши їх ближче, Вася знову відкрив огонь із свого автомата, і в цей час коляска мотоцикла рвонулася вперед.

— Молодець, Васю! — радісно вигукнув Мехті. — Тримайся міцніше!

Мехті вів. мотоцикл наосліп, без світла. Вони в'їхали уже в виноградники. Дорога тут була грузькою. Почався узвіз…

На горі з'явився грузовик з прожектором. Могутній, сліпучий промінь розпанахав пітьму, швидко намацав самотній мотоцикл, що піднімався схилом високого пагорба. Тепер мотоцикл був на виду в німців; вони почали без пострілів оточувати партизанів. Вася, засліплений світлом прожектора, тимчасово припинив стрільбу. Мехті ж стало легше вести мотоцикл: дорога була яскраво освітлена. Однак грузька дорога не дозволяла розвинути швидкість. Націсти були зовсім близько…

— Стріляй, Васю! — крикнув Мехті.

— Я нічого не бачу! — мало не простогнав Вася.