Роберт Стівенсон - Викрадений

Зі слів правника я зрозумів, що він дуже добре розчув Аланове ім'я і вже здогадався, що я розповідатиму про вбивство. Що ж, коли він вирішив прикидатися, хай прикидається, мене це не обходило. Тому я всміхнувся і погодився з ним, зауваживши між іншим, що це ім'я мало схоже на верховинські імена. Далі у всій моїй розповіді Алан називався містером Томсоном. Мене це смішило тим більше, що сам Алан був мастак на такі витівки. Джеймса Стюарта я вивів під ім'ям родича містера Томсона. Колін Кембл називався містером Ґленом. А коли я дійшов до Клюні, то відрекомендував його: "Містер Джеймсон, ватаг верховинців". Ми відверто грали з ним комедію, і я дивувався, що правник зацікавлений у ній; та, зрештою, це було в дусі того часу, коли в державі існували дві партії, і обережні люди, які не пристали до жодної з них, всіляко намагалися не ображати ні ту, ні ту.

— Так, так, — протяг нотар, коли я закінчив. — Це ж справжня епічна поема, ціла "Одіссея" наших днів. Вам слід викласти її латинською мовою, коли ваші знання поповняться, або ж, якщо вам це більше до вподоби, по-англійському, хоч я особисто віддаю перевагу латині, як виразистішій мові. Ви багато подорожували; quoe regio in terris [34] В яких краях світу (латин.). — в якій лишень парафії Шотландії (я роблю вільний переклад латинського виразу) вам не довелось побувати за час своїх блукань! Крім того, ви виявили дивну здатність щоразу потрапляти у фальшиве становище, але воднораз слід визнати, що поводилися завжди гідно. Цей містер Томсон здається мені джентльменом неабияких здібностей, хоч, по-моєму, він, мабуть, надто жорстокий. Незважаючи на всі його заслуги, було б набагато краще, коли б він зараз маринувався у Північному морі, бо з таким чоловіком, містере Балфор, можна попасти в халепу. Але ви, певна річ, робите слушно, лишаючись вірним йому, адже він свого часу теж був вірний вам. Він, можна сказати, був вам вірним супутником; і не менше paribus vestigia figit [35] Дбання такого ж сліди полишив (латин.). , що інакше ви обидва вже давно б гойдалися на шибениці. Та, на щастя, ці дні вже минули, і я гадаю, що наближається кінець вашим поневірянням.

Отак розмірковуючи над моїми пригодами, він дивився на мене з такою добротою і прихильністю, що я ледве міг приховати своє задоволення. Я дуже довго блукав у країні диких безправних верховинців і спав у горах просто неба, а тому насилу вірив, що знову сиджу в чистому, покритому дахом будинку й по-дружньому розмовляю з пристойно одягненим джентльменом. Згадавши про одяг, я кинув погляд на своє брудне лахміття, і мені знову стало соромно. Та нотар помітив це і зрозумів мене. Він устав, гукнув, щоб поставили ще один куверт, бо містер Балфор залишається обідати, і повів мене до спальні на другому поверсі. Там він поставив переді мною воду, дав мило й гребінець, дістав одяг, що належав його синові, і з відповідними побажаннями вийшов з кімнати.

Перевдягшись і глянувши в люстро, я з радістю побачив, що жебрак відійшов у далеке минуле, а Девід Балфор воскрес. Та все-таки я якось соромився цієї зміни, а особливо позиченого одягу. Коли я скінчив свій туалет, містер Ренкейлор зустрів мене на сходах, поздоровив з новим становищем і знову повів до свого кабінету.

— Сідайте, містере Балфор, — показав він на стілець. — Тепер, коли ви стали трохи більше схожим на самого себе, я подивлюсь, чи не зможу сказати вам що-небудь нове. Вас, напевне, цікавлять взаємини між вашим батьком і дядьком. Це й справді дивовижна історія, яку мені не зовсім зручно пояснювати вам. Бо, — додав він у замішанні, — причиною всього є кохання.

— Відверто кажучи, — зауважив я, — це уявлення ніяк не в'яжеться з моїм дядьком.

— Але ж ваш дядько, містере Девіде, не завжди був старий, — відказав правник, — і, хоч це, мабуть, здивує вас іще дужче, не завжди був такий бридкий. Він був гарний і елегантний, люди виглядали з дверей, коли він проїжджав на баскому коні. Я теж часто проводжав його поглядом і, зізнаюся щиро, не без заздрощів, бо сам я був негарний із себе, як і мій батько, а в ті часи це мало велику вагу. Odi te, qui bellus es, Sabelle [36] Осоружний мені ти, сабінцю, бо гарний (латин.). .

— Просто не віриться, — кинув я.

— Ще б пак, молодість завжди так дивиться на старість. Та це ще не все: ваш дядько був розумний і міг стати великою людиною. У тисяча сімсот п'ятнадцятому році він не придумав нічого розумнішого, як приєднатися до повстанців, але ваш батько вирушив за ним, знайшов його десь у рові, привіз назад multum gementem [37] У жаліснім стогоні (латин.). на потіху всьому графству. І ось, majora canamus [38] Співатимем далі (латин.). : обидва юнаки покохали одну дівчину. Загальний улюбленець випещений містер Ебінізер не мав жодного сумніву в перемозі, а коли зрозумів свою помилку, то зовсім утратив розум. Усі навколишні жителі знали про це. Він то лежав хворий удома, оточений домашніми, що безпорадно стояли біля його ліжка, то вештався по шинках, розповідаючи про свою лиху долю кому попало. Ваш батько, містере Девіде, був добрий чоловік, але м'якосердий, надто м'якосердий; він сприйняв усі ці дурниці наповажне і — подумати лишень! — відмовився від дівчини. Та вона виявилася не дурна, — ви, певно, від неї успадкували допитливий розум, — і не погодилася з тим, щоб її перекидали, як м'яч, з рук у руки. Обидва благали її на колінах; врешті все скінчилося тим, що вона обом показала на двері. Це сталося в серпні. Пам'ятаю, того року я саме повернувся з коледжу. Сцена, мабуть, була надзвичайно кумедною.