Збигнев Ненацкий - Операція «Кришталеве дзеркало»

— Не знаю. Рамуз дещо знав про це. Він обіцяв мені допомогти розгадати цю загадку. Але ви вбили його. Дуже жаль.

— I am sorry [29] Тут: шкодую (англ.). — сказав Рокита. Цією фразою вичерпувалися всі його знання з англійської мови.

Кілька кілометрів проїхали мовчки. Потім знову заговорив Рокита:

— Перш ніж вас сюди прислали, про мене теж зажадали якоїсь інформації?

— Ясна річ. Про вас передусім.

— Ну й як? Що думають про мене в Інтеллідженс сервіс?

— Ви вчитель математики. Розум холодний, точний, логічний, хоч і схильний інколи до безвідповідальної й шаленої бравади. Ваш інтелект досить примітивний. Окрім того, ви надто підозріливі, недовірливі, однак при всьому цьому не дуже спритні…

— Ви віщуєте, як ворожка! — гнівно урвав його Рокита.

— Як астролог.

А про себе подумав:

«Я вісім разів допитував Куртмана. Він вважався нареченим Рамузової дочки і про її батька говорив із захопленням. Але на кожному допиті твердив, що Рокита це дурень».

— А знаєте, майоре, — агресивно вів далі Рокита. — Там, в Англії, вважають, що в мене «примітивний інтелект». А тим часом тільки мені і вдалося вас розкусити. Ця ваша роль історика підказала мені, хто ви насправді. Я відразу ж подумав про ваш англійський спосіб мислення, про ваше уявлення про конспірацію.

На першому контрольно-пропускному пункті їх не затримали. На другому — через п'ятдесят кілометрів — вартовий солдат подав знак зупинитися. Альберт круто вилаявся і натиснув на гальма: тікати марно, біля контрольно-пропускної будки стояло три військових віліси. Зупиняючись, Альберт подумки критично оцінив своє становище. З проїзними документами все гаразд, проте чи не викличе підозри факт, що машину, набиту солдатами, веде офіцер, та ще й у званні майора? Досить, якщо вони захочуть глибше заглянути в кузов: відразу ж помітять різницю в обмундируванні, англійські френчі, американську зброю — стени замість ППШ. Коли вони негайно і не знімуть тривоги, то за хвилину слідом за ними рушать три віліси, задзвонять телефони, і десь під Варшавою Альбертові перепинять дорогу автомашини з військами. Далі будуть побоїще, вибухи, покалічені тіла в розвернутому гранатами кузові…

Він зупинився. З караульної будки вискочив офіцер.

— Звідкіля й куди? Документи! — хриплим голосом вигукнув він.

«Ох, бідолахо, бідолахо, ти що, зовсім збожеволів?» — проклинав себе в душі Альберт. Він простяг руку до мундира, що висів на гачку, не кваплячись, почав натягати його на плечі.

— Документи! — нервував офіцер. Кинув оком на погони Альберта. Козирнув.

— Шлях вільний, майоре. Даруйте, що загаяв вас, але ви були в сорочці…

Рушаючи, Альберт помітив у боковому дзеркальці, як офіцер вичитував вартовому. Потім він побачив, як із караульної будки вибігли троє офіцерів, вскочили у віліс, і від покотився услід за ЗІСом. Альберт додав газу, і стрілка спідометра знову підскочила до цифри «90». Віліс відстав і не пробував догнати їх.

Рокита одтулив віконце, що відгороджувало його від кабіни.

— Я думав, буде жарко… Мої хлопці були напоготові. Одна граната в караульну будку, три черги з автоматів, і лишилося б від них тільки мокре місце.

Альберт витер спітніле чоло.

— Не варто заводитись. Ми все одно не встигли б потім утекти…

— О, у нас сталеві нерви. От тільки де з чим іншим не все гаразд…

Альберт осміхнувся до Рокити і значливо кивнув. У найближчому лісочку він звернув на першу ж бічну дорогу і зупинився, коли шосе не стало видно за деревами.

Рокитині хлопці вивалювалися з кузова машини сонні, запилені. Перекидаючись жартами, вони зникали за деревами. Рокита сів у кабіні поруч з Альбертом.

— А Джонсон напевно мене чекатиме?

— Нас дожене легкова автомашина — чорний «паккард». Деякий час він їхатиме за нами, потім випередить і зупиниться. Я стишу хід, ви вискочите з нашої машини, сядете в «паккард» і поїдете. Там і відбудеться ваша розмова — так найбезпечніше. Полковник підвезе вас аж до ліска неподалік від Гарволіна за Варшавою. За цей час я проведу ЗIС через Варшаву, і під Гарволіном повториться та сама процедура. Ви пересядете до мене в кабіну, і ми гайнемо прямо до Желязного під Замостя.

— Ювелірна робота.

— Ми, розвідники, полюбляємо ювелірну роботу. Спритність і інтелект схрещують шпаги з брутальною й жорстокою силою. Одна людина вступає в двобій з арміями противника.

Сильний гуркіт заглушив його останні слова. Низько-низько над деревами пролетів літак.