Збигнев Ненацкий - Операція «Кришталеве дзеркало»

Альберт підвівся на лікті і з цікавістю спостерігав її.

— Не довіряєш мені? Тоді скажи, навіщо ви морочите мені голову?

Анастазія сіла на лаві біля Альберта і допитливо глянула на нього, просто йому в очі. Вона вивчала його лоб, ніс, губи, немовби вони могли допомогти їй вивідати його таємницю.

— Я не довіряю тобі. Але водночас ти єдина людина, яка може нас урятувати, дати нам можливість провадити далі боротьбу. Рокита прочитав кілька книжечок про шпигунів. Він узяв собі в голову, що Інтеллідженс сервіс [27] Інтеллідженс сервіс — державна розвідувальна і контррозвідувальна служба Великобританії. — це сила, що в неї скрізь свої люди і досить їй захотіти — вона допоможе нам. Скажи, це правда?

— Ти не любиш Рокити, — ствердив він.

— Зневажаю. Він дурень. Перкун боровся заради якоїсь ідеї, а Рокита — звичайнісінький шаленець. Дострибався до того, що довелося нам просити у вас допомоги.

— А це так принизливо?

— Аякже. Ти шпигун. За англійські гроші дістаєш інформацію про нашу країну.

— Ви теж воюєте на англійські гроші.

— Неправда!

— На англійські гроші куплено вашу зброю й патрони. Люди, які вами командують, живуть у Лондоні на англійську платню, хоч вам вони й не платять грошей.

— Це свинство так про нас думати.

Анастазія підвелася й почала ходити туди й сюди по келії. Вона була зла, проте в цьому нападі гніву здавалася ще вродливішою. Альберт стежив за нею поглядом і, як тоді, в підземеллі, ладен був дорого заплатити за те, щоб дізнатися, про що вона зараз думає. Для нього тепер уже було безсумнівним, що в її особі він має ворога далеко спритнішого й небезпечнішого, ніж Рокита. І, може, саме тому, що він усвідомлював, яка вона небезпечна, її врода вабила його дедалі дужче. «Бракувало тільки, щоб вона почала мені справді подобатися. Тоді це буде історія, достеменно як у бульварному шпигунському романі», — на мить подумав він.

Несподівано Анастазія знову сіла коло нього.

— Як тебе звуть? — спитала вона.

— Альберт.

— Мене цікавить твоє справжнє ім'я.

— А тобі не все одно?

— Ні.

— Чому?

— Скажу пізніше.

— Мене так довго привчали до того, щоб я забув про те, хто я насправді і як мене звуть, що я встиг забути. Забув насправді.

— Ти мені не довіряєш?

Альберт сів, не звертаючи уваги на те, що ковдра майже зовсім сповзла з нього. Biн був розлючений, говорив, зціпивши зуби:

— Слухай, ти… Я не знаю, як тебе звати. Але па цьому ділі ви маєте зиск, я ж ризикую втратити все. Мене скинули сюди не заради твоїх прекрасних очей. Я тут зовсім не для того, щоб спати з тобою і рятувати твого Рокиту. Схоплять тебе — і на слідстві ти передусім засиплеш мене і доручену мені справу. Ні! Від мене ти нічого не почуєш. Я теж ні про що не хочу в тебе питати.

—І все-таки ти питав? Хотів дізнатися, хто в УБ працює на Рокиту. Саме це мене й насторожило.

Альберт стенув плечима. Дівчина торкнулася пальцями його оголеного плеча, ніжно погладила шию. Його дратували ці пестощі. Альберт знав, що він гарний мужчина і подобається жінкам. Та йому здавалося, що вона вважає його простаком, який може, піддавшись її ласкам, почати теревенити про свої справи. Такі речі, здається, відбуваються в кіно.

— Не вдавай із себе Мату Харі,— сказав він. Анастазія відсмикнула руку.

— Я не припускала, що ти хам…

— Мої наставники не мали часу подбати про моє виховання.

— Тобі налити ще?

— Ну, певно ж, — кивнув він.

Вони випили. У шибки маленького віконця барабанили краплі дощу. Алкоголь зігрів Альберта, кляшторна келія почала здаватися йому майже затишною.

— Ти прибув звідти. Скажи мені, що вони збираються робити далі? З нами?

— Не знаю. Це мене не обходить. Я тільки виконую накази.

— Не знаєш? — спалахнула вона. — То хто ж, нарешті, знає про це? Хто може сказати мені, що з нами буде далі?

— Я думав, ти знаєш про це краще…

— Раніше я знала. В кожному разі, мені здавалося, що я знаю. Тоді був живий Перкун, він казав, що треба боротися. Тепер я вже нічого не знаю. Одне мені ясно: ми не припинимо боротьби доти, доки тут порядкуватимуть люди, що перебувають у Москви на жалуванні.

Альберт позіхнув.

— Я не збираюся агітувати тебе за комуністів, як ти, мабуть, здогадуєшся. Але ти їх не знаєш. Зовсім не знаєш. Якби вони були на жалуванні у Москви, то можеш бути певна: Рокиті не довелося б звідси тікати. Зрештою, — позіхнув він голосно, — може, ти заспіваєш іншої?

— Гаразд, — згодилася вона. — Тоді скажи, чи справді Інтеллідженс сервіс така сильна? Рокита стверджує, нібито ви цілими роками спроможні терпляче домагатися того, щоб улаштувати свою людину на яку-небудь відповідальну посаду, що ви копирсаєтеся в минулому різних людей і потім, шантажуючи їх, змушуєте працювати на вас.