Игорь Скорин - Хлопці з карного розшуку

— А ти на Колимі був? Там собака перше діло. Тільки для хорошого гостя, — стримуючи клубок, що судорожно підступав до горла, знайшов собі раду Сашко.

— Це ми бобика на пробу зварили, — засміявся худий, якийсь увесь зморщений чоловічок. — Взимку по снігу корову там чи вівцю не вкрадеш. Ураз знайдуть. У нас тут кожен шмаркач — слідопит. А коли запаси кінчаться, доведеться до собак братися. Ось і зварили. Шкуру на ноги, на шкарпетки, а м'ясо на пробу.

— Собака — це добре. Смачно! — розійшовся Сашко. — Тільки м'ясо треба спочатку вимочувати і приправу додавати. Я поки по таборах та по колоніях вештався, багато чого побачив та скуштував. Ось коти погано. Але коли нужда — теж можна.

— Про жрання гаразд, потім розкажеш. Давай кажи про Пєскова, — перебив чорний.

— Пєскова я не бачив. — Дорохов подивився на притихлих, насторожених бандитів. — Поранили його. Ішли вони втрьох. Севастян Пєсков, Юшка Слєпньов і Козубець — Льоха Чипізубов. Після втечі вбили якогось начальника, забрали зброю, за ними погоня. Почали відстрілюватися. Але їх схопили, один Козубець і втік. Дійшов до Жовтневих, але там його спіймали. Я з ним у КПУ разом сидів. Коли Козубець дізнався, що мене випустять, попросив до тебе, Миколо, зайти й розповісти, що і як.

У землянці запала зловісна тиша. Бандити обдумували його розповідь і з недовірою дивилися на Дорохова. Олександр чекав перехресного допиту.

— Куди ж ти тепер? — спитав лисий чоловік.

— Зачекай, — зупинив приятеля чорнобородий. — Куди йому потім, ми тут вирішимо. Хай розкаже, хто він та звідки і як на копальні потрапив.

— Перевірка документів, значить! — усміхнувся Олександр. — Тільки ти, чортів ведмедюго, врахуй, я до вас не напрошувався. Самі закликали. А тепер випробовувати збираєтеся. За яким законом ви, тайгові кусочники, мені, блатному чоловікові, допит чините?

Дорохов дедалі більше розпалювався, сипав жаргонними словами, і на якийсь час від його зухвалості сторопіли всі шестеро. А Сашко увійшов у роль і наче одержимий копіював Юшку Слєпньова, кричав на всю землянку:

— Ви, гади, в тюрмі писнути боїтеся, під нарами сидите, а тут силу вирішили показати?

Агєєв виявився найстриманіший. Він мовчав і, здавалося, з цікавістю спостерігав за гостем. Чорнобородий підвівся, відштовхнув сусіда і ступив до Дорохова:

— Годі базікати! Вивертай кишені.— Узяв з нар мішок Дорохова й кинув його лисому: — Подивися, що у нього там.

«Зараз наваляться, почнуть обшукувати, знайдуть зброю, і тоді капут, — промайнуло у свідомості.— Треба діяти». Олександр ступив назустріч чорнобородому, вихопив у нього з кишені наган і тицьнув йому свого револьвера в живіт.

— Молися, падло! Зараз у рай спроваджу.

В землянці запала тиша. Сашко помітив, що бандит, який сидів на нарах, потягнувся до зброї.

— Ей, ти! Не чіпай берданки, шмальну! — І напустився на Агєєва — Ти чого ж, Миколо, сидиш? Угамуй своїх оглашенних. На, візьми мою пушку, а то завалю когось зопалу. — І Дорохов кинув свій револьвер на коліна Агєєву.

Лисий відсунув од себе мішок гостя, чорнобородий, потоптавшись, опустився на нари, решта розгублено мовчали.

— Скажи, Миколо, своїм мужикам, я до вас просився? Ти мене сам у свій барліг закликав Приніс вам ксиву, а ви мені права качати. Олександр повільно стяг светр, а потім спідню сорочку, зібгав її і кинув Агєєву.

— Ось. Козубець просив передати.

Той схопив сорочку і гримнув на решту:

— Тихо ви, розбазарились, як баби, замість того щоб з людиною поговорити. — В запалій умить тиші він розглянув карту. — Так це ж не та, що мені Севастян показував.

— Звісно, не та. Перед утечею він її кожному перемалював. Цю Козубець із себе зняв, звелів тобі віддати.

Сашко взяв із столу пляшку, подивився на світло і, побачивши, що вона порожня, з жалем зітхнув. Агєєв підштовхнув бандита, що сидів поруч, кивнув головою на тамбур, той вийшов і невдовзі повернувся з чверткою. Ватажок сам налив третю частину чвертки гостеві, і Дорохов з удаваною жадібністю вихилив спирт.

— Тримаємо про всяк випадок, — пояснив Агєєв. — Може, хто занедужає або пораниться. — З великої каструлі він витяг шматок м'яса і підсунув миску гостеві.

Олександр, упевнившись, що витримав першу перевірку, із задоволенням узявся до їжі — цього разу йому запропонували лосятину. Прожувавши шматок, почав говорити, звертаючись до Агєєва:

— Козубець просив передати, щоб ви його виручили. Охорона там у КПУ нікудишня. І вночі зв'язати старого міліціонера — раз плюнути. Нас звільнили чотирьох і наступного дня мали гнати до Зеї у військкомат. Звільнили, щоб з жінками попрощатися, щоб вони білизну та харчі якісь зібрали. Але у мене жінки нема й хати там нема. Я в чужу хату шаснув. Дивлюся, там золото й ця іграшка. Віддай лишень мені її назад. — І, забравши револьвер у Агєєва, засунув його за пояс.