Григорий Гребнев - Втрачений скарб. Інший світ

Руднєв не був певен, що з Будинку колгоспника тільки-но вийшов саме той, хто його цікавить, але, помітивши вдалині на стемнілій вулиці постать невідомого, пішов за ним, намагаючись триматися на солідній відстані. Невідомий на хвилину зупинився на освітленому перехресті і озирнувся. Руднєв припав до темного паркана і завмер: він упізнав Джейка…

Оглядівшись, Джейк перетнув вулицю і попрямував до монастирської стіни…

Руднєв почекав трохи, перебіг вулицю в темному місці і рушив за ним.

“Увага, старик! Увага!..” — в думці наказав він.

Скрадаючись, Джейк просувався вздовж сірого громаддя фортечної стіни. Так він дістався до могутньої Кузнецької башти. Тут, на березі озера, Джейк зупинився, знову озирнувся і, не помітивши Руднєва, який миттю впав у траву, ввійшов у воду.

“Вбрід?.. — Руднєв підвів голову і вирішив постежити за невиразною постаттю Джейка, який обережно пробирався по тьмяній гладіні води. — Мисливські чоботи взув, чи що?.. Ну, доведеться, старик, і нам у воду лізти, хоча мисливськими чобітьми не запаслися”.

Руднєв почав підповзати до води, як тільки Джейк вийшов на сухе місце біля фортечної стіни. Але у воду йому лізти було рано; Джейк попрямував не до маленьких ворітець, що вели на задвірки монастиря, а поволі рушив уздовж берега, нагинаючись час від часу і старанно розглядаючи валуни біля води. Деякі з них він штовхав ногою, а інші навіть пробував підняти. Проте, коли камінь виявлявся дуже важким, Джейк не натужувався і відразу ж ішов далі, оглядаючи нові валуни.

Руднєв, припавши до холодної стіни башти, уважно спостерігав у бінокль. Поведінка Джейка здавалася йому загадковою, майор ніяк не міг зрозуміти, навіщо потрібні молодому авантюристові ці вправи у підніманні важких речей.

“Що він тут робить?.. Навіщо йому це каміння?.. Дивно!.. Увага, старик!.. Увага!”

Нарешті Джейк, очевидно, знайшов потрібний йому камінь. З його зусиль Руднєв визначив, що в цьому камені не менше двох пудів. Однак Джейк навалив валуна собі на плечі і, притримуючи його обома руками, зашкандибав до маленьких воріт у задній стіні монастиря. Камінь затулив від нього Кузнецьку башту і Руднєва, який причаївся за нею. Майор швидко ввійшов у прохолодну воду. За хвилину Джейк з каменем зник у ворітцях, а ще за хвилину в ті самі ворітця обережно зазирнув і Руднєв. Він не сумнівався, що таку важку й незручну ношу Джейк на плечі далеко не понесе, і не помилився: Джейк скинув з плеча валун і сів на ньому відпочити.

Руднєв посміхнувся: від незвички воно, звичайно, важко… “Мішок треба було взяти, якщо вже вам, містер Джейк, знадобилось тягати такі важкі камінці…”

Він знову висунувся з воріт. Джейк уже встав і розглядав камінь, немов Архімед, який збирається відкрити ще один закон про важіль енного роду. Однак нічого не придумавши, Джейк скрушно зітхнув, присів над валуном, піднатужився, ледве навалив його собі на живіт і потягнув уздовж кам’яної стіни до Кузнецької башти…

Прикриття тут ніякого не було, і Руднєву довелося повзти за ним, розсуваючи траву…

Джейк доволік свою ношу до входу в башту і з огидою кинув її на траву. Руднєв чув, як він чортихався, розмахуючи занімілими руками.

Майор усім тілом припав до землі, боячись поворухнутися. Ясно: після півкілометрового переходу з таким валуном Джейк відпочиватиме не менше як чверть години… Поволі повернувши голову, Руднєв, однак, побачив, що Джейка вже нема біля валуна. Майор тривожно оглядівся і потягся до бінокля, але в цю мить Джейк вийшов з дверей башти і попрямував до своєї ноші.

“Він збирається тягнути цей камінь у башту… Навіщо? Як ти вважаєш, старик?..”

Але “старик” у цю хвилину міг тільки запитувати, відповідати він поки що не наважувався.

Джейк сів на валун, щоб відпочити. Очевидно, зусилля, затрачені досі, були тільки легеньким тренуванням порівняно з тими вправами в пересуванні важких предметів, які його чекали.

Руднєв, лежачи на траві, скептично розглядав у бінокль його пониклу постать:

“…Важка робота — з болота тягнути бегемота… Невже кине?.. Шкода буде. Хочеться дізнатися, що він придумав”.

“Не кине, — заспокоював Руднєва “старик”. — Він, клятий, рачки, а все-таки потягне…”

Джейк раптом підвівся, наче він почув приємну характеристику “співрозмовника” Руднєва і вона дала йому силу Геракла та вселила дух Прометея. Знову присівши над своїм валуном і обнявши його, як рідну дитину, Джейк навалив камінь на свій худий живіт і поволік до башти.