Минуло хвилин двадцять. Раптом у воротях показалася Тася. Вона підбігла прямо до Руднєва і, відкликавши його вбік, повідомила:
— Сторож привів нас з професором у ту кам’яну нору, де ці… — вона кивнула на Джейка і Кортеца, — говорили тоді з стариком. Він звелів нам чекати, а сам кудись зник… Я сказала професорові, що це пастка і мало не силоміць витягнула його з каземату.
— А сторож? — швидко спитав Руднєв.
— Волошин затримав його десь угорі, на стіні, — схвильовано мовила Тася.
Вона й досі не розуміла всього того, що сталося з нею та професором.
— Ну? І де він тепер? — нетерпляче допитувався Руднєв.
Джейк і Кортец без церемоній підійшли до Руднєва.
— Там щось трапилося, дівчино? — спитав Джейк.
Але Тася відповіла не на його запитання, а на запитання Руднєва:
— Сторож вбіг в усипальню князів Бєльських, заперся на залізний засув і не виходить.
— Мені треба перезарядити касети, пане Богемський, — сказав Кортец і, круто повернувшись, попрямував до надвратної церкви.
Джейк пішов за ним.
— Скажіть Волошину, хай не відходить від усипальні ні на крок! Біжіть! — кинув Руднєв Тасі і швидкою ходою догнав Кортеца та Джейка.
— Хвилинку, панове!
Закордонні гості зупинилися і стривожено перезирнулись.
— Тільки що біля фортечної стіни було вчинено замах на життя професора Стрілецького… — сказав Руднєв, пильно дивлячись на Джейка.
— А нам яке до цього діло, товаришу художник? — сердито відказав Джейк. — Зверніться до міліції.
— Міліція вже тут, — мовив Руднєв і показав Джейку своє посвідчення. — Я майор держбезпеки Руднєв. Прибув з Москви стежити за вами.
Джейк швидко оглянувся навкруги. Руднєв зрозумів.
— Монастир оточений, “товаришу Богемський”… Але вчора вночі, коли ви так старанно вовтузилися з каменем, я був тут сам… А зараз пред’явіть ваше командировочне посвідчення.
Кортец з розчарованим виглядом дивився на пишний кущ бузку. Джейк нехотя подав Руднєву своє посвідчення і, розгублено моргнувши зеленими повіками, сказав:
— Тут якесь непорозуміння, товаришу майор. Руднєв уважно оглянув документ:
— Добре зроблено… — Він звірив підпис з якоюсь заявою. — І підпис Тараканцева нормальний… Ми добралися до нього, і йому довелося нам розповісти все…
Джейк мовчав.
— Здайте зброю, панове! — промовив Руднєв і додав, насмішкувато дивлячись на Кортеца: — Думаю, що ви мене розумієте і без перекладача, мосьє Кортец. До появи в цьому монастирі ви непогано володіли російською мовою.
— Я володію багатьма мовами, пане майор! — обізвався по-російському Кортец. — І я завжди обираю ту, яка мені зручніша. Але ви, мабуть, все ж поясните вашу поведінку? Базікання якогось Тараканцева — це ще не аргумент…
— Ваш супутник організував замах на професора Стрілецького. У мене є докази. А обидва ви шантажували громадянина Тараканцева.
— Нісенітниця! — ображено вигукнув Кортец, однак сунув руку в кишеню і подав Руднєву малесенький ножик-несесер у замшевому футлярі.
— Оце вся моя зброя. Я ніколи не ношу при собі багато металу.
— Залиште це в себе, — сказав Руднєв і пильно глянув на Джейка.
Той стояв нерухомо і похмуро дивився в землю.
— Пане Бєльський, ви чули мій наказ?
Джейк повільно дістав з кишень великий складаний ніж та браунінг і подав Руднєву.
— Це все?
Кортец посміхнувся і процідив крізь зуби:
— У нього є ще воднева бомба, але він забув її вдома.
— Я думаю, що пан Бєльський і водневої бомби незабаром позбудеться, — з іронічною посмішкою відповів Руднєв. — Прошу вас, панове, пройти за мною до районного управління міліції.
— А потім? — стривожено спитав Кортец.
— А потім вам, пане Кортец, треба буде негайно повернутися до Москви одному, а з паном Бєльським ми поїдемо туди разом…
Вони рушили до виходу з монастиря.
До Кортеца вже повернувся рівний настрій. “Що ж, — міркував він, — з полювання на скарби Івана Грозного я повертаюся з порожнім ягдташем. Але незабаром я, безперечно, знову буду в Парижі… Це тільки чергова невдача, подібна до історії з Коптським євангелієм…”
Вони підійшли до надвратної церковки. Казкова “Царівна Лебідь” здивовано дивилася на них вузенькими бійницями-вікнами. Кортец взяв у руки фотоапарат і запитав, звертаючись до Руднєва:
— Дозвольте сфотографувати цей шедевр російської архітектури?
Руднєв знизав плечима:
— Будь ласка!
— Мені треба хоч якось відшкодувати збитки, — пояснив Кортец і клацнув затвором. — Я в Парижі організую фотовиставку оригіналького малювання Діонісія і невідомого світові монаха Олександра, яке я побачив тут, а також зразків російської стародавньої архітектури…
Читать дальше