Григорий Гребнев - Втрачений скарб. Інший світ

Дівчина вже помітила юнака в голубій тенісці, який стежив за Фенімором Купріним. його насмішкуватий погляд був спрямований на шахрая-базіку. Дівчині стало смішно, і вона пирснула в кулак. Але юнак суворо подивився на неї і притулив палець до губів.

— Книга без оправи — це все одно, що наречена, стрижена під бокс, — резюмував Фенімор Купрін. — Та оскільки вас, матінко, до мене послав з запискою мій друг і товариш, то, будь ласка, я можу купити її у вас, тільки по номіналу, тобто по державній ціні…

Він перевернув книгу, але, на великий подив, не побачив на цупкій шкірі оправи ніякої ціни.

— Гм!.. Номінал не позначено… Загалом я, як досвідчений товарознавець, можу оцінити її в дванадцять карбованців і тридцять вісім копійок. Одержуйте гроші, матінко, і поспішайте в молочну по вершкове масло…

Фенімор Купрін сунув книгу за пазуху і поліз у кишеню по гроші.

Старенька розгублено подивилась на дівчину, потім на Фенімора Купріна.

Дівчині дуже хотілося втрутитись і припинити цю зухвалу комедію, яку розігрував у неї на очах одвертий шахрай. У цей момент ззаду до Фенімора Купріна підійшов Волошин і простягнув йому свою бригадмільську книжку.

— А таку книжку ви коли-небудь читали, громадянине? — спитав він.

Фенімор Купрін, очевидно, вже не раз читав такі книжки.

— У чому справа?! — зарепетував він. — Я чесно купую у громадянки її книгу.

Волошин узяв його за руку:

— Пройдемо у відділення…

Та Фенімор Купрін швидко і міцно вдарив його по руці і метнувся вбік. Волошин кинувся за ним і на ходу засвистів у міліцейський свисток. Проте Фенімор Купрін знав, як треба у юрбі тікати від міліції: він нагнувся і став петляти під ногами у книжників, наче щось шукав. Його ніхто не затримував. Так він добрався до найближчого під’їзду і шмигнув у двері.

Хтось кивнув Волошину на той під’їзд. Він убіг туди, але почув тільки, як гуде ліфт. Ліфтера не було. Побачивши двох міліціонерів, які вбігли у під’їзд, Волошин квапливо змалював їм зовнішність утікача-шахрая і послав у двір одного міліціонера.

— Він може вибратися через яку-небудь квартиру і чорний хід.

У цю мить десь нагорі почулися голоси і грюкнули двері.

— Так і є!..

Волошин попросив другого міліціонера залишитись у під’їзді, а сам помчав угору по сходах, перестрибуючи через дві-три сходинки. На верхній площадці він побачив порожню кабіну ліфта з прочиненими дверима. Фенімор Купрін зник…

“Значить, через верхню квартиру переметнувся у двір, — подумав Волошин. — Але через яку? Тут їх три”.

Він, не роздумуючи, подзвонив у першу і вгадав. Двері відчинились, і на порозі з’явився поважний чоловік у піжамі.

— В чому справа?! — роздратовано спитав він.

Волошин показав свою книжку і швидко пояснив:

— Утік шахрай. Украв цінну книгу. До вас не заходив?..

Чоловік здивовано оглянувся, за ним стояли налякані домочадці.

— Знову за рибу гроші! Щойно один бригадмілець уже промчав через нашу квартиру в погоні за якимсь шахраєм…

Волошин протиснувся в передпокій:

— Пробачте, але я змушений… Де він?.. Скоріше!

— Пробіг на кухню, а потім на чорний хід, — сказав чоловік у піжамі.

— Хід на горище тут?

— Забитий.

— Дякую!..

Волошин вибіг з кухні і чорним ходом помчав униз. Уже на другому поверсі він почув голос міліціонера:

— Товаришу бригадмілець! Він тут! Затриманий!

Волошин побачив Фенімора Купріна.

— Книга! Де старовинна книга?! — крикнув він і, не чекаючи відповіді, запустив руку за пазуху шахрая.

Книга була там, Волошин витяг її.

— Ви не маєте права! Я купив її! — загаласував Фенімор Купрін. — Я скаржитимусь!

Уже спокійно Волошин сказав міліціонерові:

— Одведіть його у відділення, товаришу старшина. А я знайду бабусю, у якої він видурив цю книгу.

Він побіг до воріт. Юрми книжників, як купчасті хмари, і досі блукали по тротуарах: ні міліцейські свистки, ні погоня за шахраєм не могли їх розігнати. Волошин пробрався на те місце, де він залишив бабусю і дівчину в зеленому плащі, але ні тієї, ні другої не знайшов. Кілька разів він пройшов по тротуарах, оглядаючись на всі боки. Бабуся і дівчина щезли безслідно…

Волошин попрямував у відділення. На великий подив, він побачив там, крім Фенімора Купріна, і дівчину, яка хотіла купити у бабусі французькі книжки.

— Нарешті! — радо вигукнула вона. — А я прийшла як свідок. Цього шахрая слід добре-таки провчи пі.

— А бабуся де? — спитав Волошин.

— Бачили?! Потерпіла навіть не з’явилась! А мене притягли! Неподобство! — обурювався Фенімор Купрін.