Григорий Гребнев - Втрачений скарб. Інший світ

Старенька вирушила в дорогу, але, пройшовши кварталів два, зіткнулася з серйозною перешкодою: як нове море, що розлилося по волі людини там, де раніше був звичайний асфальтовий тротуар, постав перед Клавдією Антипівною густий натовп. Бідна бабуся насилу пробивалася через рухливе стовпище книжкових болільників. А тут ще якісь чоловіки, старі й молоді, почали лякати її й оглушати страшними запитаннями:

— Шпіонів немає, матусю?

Клавдія Антипівна, жахаючись, хрестилася:

— Що ти, синочку! Які такі шпійони?

Та ось до неї підійшла дівчина в зеленому шовковому плащі.

— Це вони про книжки питають, бабусю, — сміючись, пояснила вона. — Книжки у вас є?

Старенька підозріло оглянулась:

— А навіщо їм мої книжки?

— Купити хочуть, бабусю. Тут книжковий базар. Клавдія Антипівна подумала і сказала:

— Книжки є. Та я їх у магазин несу і в бібліотеку.

Книжники, які обступили стареньку, заричали, як цілий хор “варязьких гостей”.

— Встигнеш у магазин, бабко. Ти їх нам покажи.

Старенька була дуже здивована:

— Та як же це? Просто на вулиці?..

Дівчина усміхнулась і хотіла вже одійти, як раптом почула:

— Та й не російські вони. Французькі книжки.

Книжників наче струменем із шлангу обдало, вони одразу ж втратили інтерес до бабусі і її кошика. Але дівчина повернулась і спитала:

— А які у вас французькі книжки? Я читаю по-французькому.

— Та не знаю, дочко. Я в них нічого не розумію. Книжки ж не мої, чужі.

І саме в цю хвилину перед Клавдією Антипівною виріс Фенімор Купрін…

Треба сказати, що перед жінками всього світу Фенімор Купрін віддавав перевагу таким бабусям, у кошиках яких інколи можна було відкопати старовинні романчики, за котрі навіть букіністи малюють у накладних тризначні цифри…

Фенімора Купріна трохи збентежило, що книжники відринули од старенької хоч поблизу не було жодного міліціонера.

— Ой, які цікаві книжки! Продайте їх мені, бабусю! — почув він вигук дівчини і зрозумів, що пікірувати слід негайно.

Скинувши темні окуляри, він суворо запитав:

— Це ж на якій законній підставі ви, громадяночко, купуєте книжки в недозволеному місці?

Дівчина оторопіла і поклала книжки назад.

— Я тільки хотіла спитати, — злякано пробелькотіла вона. — Тут французькі книжки, а я…

Брови у Фенімора Купріна полізли вгору, а вуса опустилися вниз.

— Французькі? — розчаровано спитав він. — Ну, тоді звичайно. Цей товар нікому не потрібен.

— Та ні ж! — рішуче заявила Клавдія Антипівна, закриваючи кошик. — Я в магазин піду, як мені веліли. А оцю старовинну книгу в бібліотеку віднесу. Мені за неї багато грошей дадуть.

Фенімор Купрін весь перетворився на слух.

— Це що ж за книга така? Про кохання чи, навпаки, пригоди?..

— Та вже й не знаю, чоловіче добрий, яка вона, — діловито і не без хвастощів відповіла Клавдія Антипівна, — а тільки ось мені записку дали і сказали: “Несіть мовляв, Клавдіє Антипівно, цю книгу хутчіше в бібліотеку, тому як вона дуже цінна і в нас грошей не вистачить, щоб її купити”.

— От тобі й на! — радісно вигукнув Фенімор Купрін. — Та це ж до мене записка! Я і є головний начальник над усіма бібліотеками.

Бабуся й дівчина — одна розгублено, друга з подивом — витріщилися на “головного начальника над усіма бібліотеками”.

— Ну, вам просто пощастило, матінко, що ви мене зустріли! — з задоволеним виглядом говорив Фенімор Купрін. — Адже сьогодні неділя, а по неділях не торгуємо, тобто взагалі відпочиваємо… А що у вас за книга така, дозвольте поглянути?

Бабуся квапливо покопалась у кошику і витягла товсту старовинну книгу без верхньої палітурки. Фенімор Купрін недовірливо повертів її в руках:

— Теж не російська? Гм! І в поганому стані…

Дівчина стояла тут же. Підійшов і Волошин. Через плече Фенімора Купріна він старався розгледіти книгу, але ще цікавіше було йому подивитися, що робитиме шахрай далі.

— Це моєї колишньої барині книга, Євгенії Феліксівни. Вона казала, що цій книзі більше тисячі років, — багатозначно мовила Клавдія Антипівна.

— Це звісно, — глибокодумно прорік Фенімор Купрін, який уже збагнув, що старовинну книгу будь-що треба відібрати у бабусі. — Та-ак… У давні часи люди були дуже некультурні. Не вміли поводитися з книгами. І ось — будь ласка… — показуючи дівчині книгу, зневажливо базікав Фенімор Купрін. — Оправу геть відчикрижили, а в титульну сторінку, мабуть, оселедець загорнули. Епоха древня, народ несвідомий. А тепер куди вона годиться?.. Скільки за неї, приміром, узяти можна? Сльози! Правильно я кажу, дівчино?