Мирко Пашек - Ловці перлів

— Ти танцював, наче жаба, старигане з парасолькою, — сказав Абдаллах ущипливо. — Ти навіжений.

— Я справді лише стариган з парасолькою, — погодився пан Бабелон з привітною усмішкою. — І я справді навіжений, бо приніс тобі багато грошей й не хочу замість них нічого, крім твого підписа.

По цих словах він подав Абдаллахові гроші, аркуш паперу й вічне перо, одне з перших, які з'явилися в Массауа. Абдаллах, не рахуючи, згріб гроші під подушку, підписав, не читаючи, папір, і довго розглядав вічне перо.

— Тобі подобається? — спитав. Привітно пан Бабелон. — То воно твоє. Тепер ти його потребуватимеш.

Потім пан Бабелон обережно склав папірець і задоволений пішов собі, бо до суми зазначеної в розписці, входила й віддана допіру готівка, й витрати на вчорашнє свято, й навіть вартість вічного пера. Насправді пан Бабелон був вельми завбачливою людиною.

Так Абдаллах Бен Алі ввійшов до місцевого «товариства» й незабаром довів, що недаремно він син Володаря перлів. Пісні на вуличці танцівниць лунали тепер щоночі аж до перших півнів, і веселощі не вщухали. Але танців з парасолькою вже не було, бо пан Бабелон утримувався від цих забав. Він любив прокидатися з легкою, свіжою головою, твердив, що тільки їй він зобов'язаний своїм існуванням, і тому віддавав перевагу сну. Зрештою, він чудово розумів, що йому не треба ходити за Абдаллахом, наче тінь, бо той так чи інакше прийде до пана Бабелона з вічним пером у руці. І пан Бабелон не помилявся в цьому — він був вельми досвідченою людиною.

Абдаллах уже з місяць розважався в Массауа і встиг підписати панові Бабелону цілу купу розписок, коли одного дня в гавані з'явився корабель «Ель-Сейф», а в портовій кав'ярні — пан Попастратос.

Він увійшов енергійною ходою, енергійно сів, вилаяв офіціанта, перекинувся зі своїми приятелями кількома бурхливими вітаннями й багатьма менш бурхливими, навіть зовсім тихими словами. Надвечір того ж дня пан Попастратос відвідав пана Бабелона й сказав йому н вічі, що той найбільший грабіжник і работоргівець на все Червоне море. Пан Бабелон сміявся до сліз, бо це справді був надзвичайно дотепний жарт. Попастратос плюнув, угамував свій гнів до такої міри, що навіть перепросив чоловіка в синіх окулярах, а ввечері зайшов до танцівниць.

Музики цієї ночі мало струни не порвали. Пан Попастратос виконав турецький танок з ножами, і його успіх набагато перевершив славу Бабелонового танку з парасолькою. Але улюбленцеві товариства, Абдаллахові Бен Алі не сподобалося обличчя пана Попастратоса. Тоді пан Попастратос попросив дві палиці й, спираючись на них, зробив стойку, продемонструвавши блискуче виконання. Але й це не принесло йому визнання з боку Абдаллаха — той заявив, що цей невірний, цей вошивий блазень набрид йому ще на Дахлаку.

Тільки після цього пан Попастратос пішов додому й цілісіньку ніч гриз собі нігті: була в нього така погана звичка, яка приносила йому велику полегкість у хвилини душевних переживань.

Він гриз нігті й наступного дня, а нахуду свого корабля, який прийшов по вказівки, викинув, кленучи, з хати. Щоправда, за дві години він сам розшукав нахуду, поплескав його по плечі, дав жменю турецьких сигарет і чемно попросив негайно лаштувати корабель до відплиття.

Але не встиг «Ель-Сейф» залишити гавань, як налетіла чорна хмара — рідкісне явище в Червоному морі, а слідом за нею прудкий вітер погнав череди велетенських хвиль. Панові Попастратосу не допомогли ні прокляття, ні вимахування кулаками. Він змушений був чекати, коли шторм ущухне, й вирушив лише через два дні, взявши курс на Йєменський порт Ходейду.

Шторм, який затримав пана Попастратоса в Массауа, виявився фатальним для нахуди «Йємена».

Закінчивши другу ловитву, хаджі Шере ще за гарної погоди повернувся до Джумеле, щоб продати здобич Алі Саїдові. Вилов був небагатий: купка біль-біль і п'ять чи шість перлин крупніших, але жодна з них не була досконала. Весь вилов увійшов до невеличкого червоного клаптика й не вартий був навіть чверті ціни Раскаллиної перлини. Та ще й Саїд заплатив мізерно мало й не додав жодної монетки… Відтоді, як сон його почала стерегти варта, а їжу куштував невільник, а надто після Абдаллахової втечі, Алі Саїд став нестерпно підозріливий і сварливий, отож краще було не сперечатися з ним.

Навісніючи від власного безсилля, хаджі Шере та Бен Абді повернулися на корабель і заплатили ловцям гірше, ніж будь-коли раніше, бо хотіли компенсувати собі хоча б частину втраченого зиску.