1849 року він разом з групою друзів – за деякими відомостями, навіть на чолі тієї групи – вирушив у Європу на допомогу революції. Він забарився тому, що був усе ще хворий і не міг зібрати потрібних на подорож грошей. Вирішальні події революції 1848–1849 рр. були на той час уже позаду, але революційна Угорщина ще провадила свою героїчну боротьбу проти імператорської Австрії та царської Росії; ще боролися захисники свободи в Італії; готувались нові революційні виступи в Німеччині, де озброєний народ намагався спинити наступ реакції.
Капітан Майн Рід та його сміливі товариші, що поспішали на допомогу революції, спізнилися. Коли вони нарешті висадилися в Англії, революційні сили зазнали поразки всюди. Прусське військо придушило повстання в Бадені і Пфальці. Останні оплоти революції в Італії були захоплені австрійськими окупантами. У крові захлинулась Угорська республіка. Англійці придушили спробу повстання в Ірландії.
Так і не вдалося Майн Рідові стати капітаном армії свободи, взяти участь у революційних подіях. Але він назавжди запам'ятав ті роки – час великих надій і гірких розчарувань, які, проте, не згасили його віри в краще майбутнє. Не поривався його зв'язок і з іншими учасниками революційних подій 1848–1849 рр. Коли через сім років – у лютому 1855-го – в Лондоні було скликано мітинг у пам'ять «великого революційного руху 1848 року», серед запрошених був і Майн Рід. Його знали в колах учасників революції як однодумця.
З 1850 року Майн Рід оселився в Англії – можливо, тому, що в Лондоні в ті роки жила велика різноплемінна колонія учасників революції 1848 року. Багатьом з них здавалося, що не все ще втрачено, що революція ось-ось спалахне в тому чи тому місці Європи – і тоді з Англії можна буде скоріше поспішити їй на допомогу, ніж із США, куди також емігрувало чимало революціонерів.
У 1852 році Майн Рід познайомився й близько зійшовся з вождем угорської революції Лайошем Кошутом, який також жив на той час у Лондоні. Спонукуваний бажанням допомогти угорським борцям за свободу, Рід брав діяльну участь у нових задумах Кошута. Коли реакційні англійські газети почали цькувати Кошута, він виступив у пресі на захист угорського революціонера.
Політична діяльність Майн Ріда на початку 50-х років не обмежувалася зв'язком з Кошутом. Він діяльно допомагав політичним емігрантам-полякам, що збирали сили для боротьби проти російського самодержавства. В одному з своїх прилюдних виступів Майн Рід таврував «таємну дипломатію» британського уряду, що несла лихо народам Європи, обдурювала англійський народ. В англійських газетах 50-х років Майн Ріда називали «червоним».
У ті роки, ще сповнені надій, а не тільки розчарувань, починається професійна діяльність Майн Ріда – письменника. Виходять друком його перші твори, розпочаті 1848 року й відкладені через подорож до Європи: «Вільні стрільці» (1850), «Мисливці за скальпами» (1851). Але минали роки, і надії на нову революцію згасали. Багато хто з учасників революції 1848 року залишав своїх друзів, зраджував свої переконання, духовно занепадав, у гонитві за особистою користю ставав обивателем. Інші, відходячи від колишніх революційних настроїв, замикалися в собі, шукали застосування своїй енергії в науці, в мистецтві. Дедалі важче жилося в Лондоні тим романтикам революції, мрійникам і поетам, які, гребуючи долею відступників, не знаходили для себе міцного становища в англійському буржуазному суспільстві. Серед них був і Майн Рід. Єдиним засобом до існування для нього, хворої людини, закинутої на чужину – адже Лондон йому, ірландцеві, був особливо чужий, – лишалася літературна діяльність. Його книжки добре розходились, здобуваючи йому популярність; уже на початку 50-х років романи Майн Ріда перекладалися французькою мовою майже одразу після виходу в світ.
В Англії Майн Рід прожив цього разу до 1867 року. Він не тільки писав книжки, але й намагався створити зразкове сільське господарство. Це починання Майн Ріда не мало нічого спільного з корисливими інтересами, не було «спекуляцією земельними ділянками», як зображують його деякі англійські й американські біографи письменника, – то була спроба створити таку собі трудову хліборобську колонію. Але, безпорадний у практичних справах, мрійник-капітан невдовзі остаточно збанкрутував і втратив ті невеликі гроші, що їх заощадив літературною працею.
Невдачею закінчилась і його спроба заснувати газету – «Малу таймс», – цікаву своїм підкреслено гуманним спрямуванням. Великі англійські газети швидко витіснили конкурента.
Читать дальше