Рудольф Лускач - Заповіт мисливця

Здесь есть возможность читать онлайн «Рудольф Лускач - Заповіт мисливця» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1960, Издательство: Молодь, Жанр: Прочие приключения, Природа и животные, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Заповіт мисливця: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Заповіт мисливця»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Російський вчений Феклістов, засланий за революційну діяльність царським урядом у Сибір, знаходить у тайзі величезні поклади рідкісного металу.
Не бажаючи, щоб ці скарби потрапили до рук пригноблювачів, він залишає своїм нащадкам зашифрований заповіт. І ось уже в наш час по слідах старого мисливця вирушає експедиція. Безліч небезпечних пригод довелося пережити її учасникам, поки вони досягли заповітної мети.
Автор роману Рудольф Лускач — чеський письменник, який багато років працював у Радянському Союзі — з любов'ю розповідає про чарівну природу Сибіру, про величезні зміни, що сталися тут за роки Радянської влади, показує чесних і мужніх людей, життя яких завжди буде хорошим прикладом для молоді.

Заповіт мисливця — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Заповіт мисливця», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Єменка порадив усім повернутися до табору, знятися і йти далі понад річкою, бо, мовляв, обережні свині не скоро зупиняться. Чижов погодився з цим, ну, а нам, новачкам, лишалося тільки притакувати.

Як потім виявилось, дорога понад річкою збігалася з основним напрямом нашої подорожі до Сурунганських гір, тому, переслідуючи тигра, ми не марнували час. Витривалість звіра дивувала нас. Ми знаходили його сліди то на лівому, то на правому березі річки. Хижак то завертав у тайгу, то знову повертався. Отже, він безліч разів перепливав річку, обнюхував береги, луки, галявини й скелі, щоб пересвідчитися, чи не вийшли дикі свині з води. Та їх сліди ніби вітром здуло. Сибірякам здавалося неймовірним, щоб стадо диких свиней могло подолати — де йдучи берегом, а де пливучи водою — таку величезну відстань. Але наші собаки невпинно йшли по слідах тигра, і нам, зрештою, було байдуже, куди поділися свині, аби тільки не губилися сліди амби. Лише опівдні справа трохи прояснилася. Річище стало ширшим, мохові болота від самих берегів простяглися до густої тайги, де, мабуть, переходили в трясовини. Тут ми побачили сліди диких свиней. Тварини вийшли з води: в м'якому грунті пролягло кілька стежин.

На думку Єменки й Чижова, в стаді було сорок-п'ятдесят свиней. Ось чому кровожерний «пастух» так завзято переслідував їх. Адже хижак на довгий час був би забезпечений ласим і поживним шматком, якщо, звичайно, дикі свині знову несподівано не підвели б його.

На превеликий жаль, від річки свині рушили десь на болота. Звірі пересуваються тут без особливих труднощів, а наше становище було досить кепське, адже місцями такі болота для людини взагалі непрохідні. Ми отаборилися біля річки, і Єменка з Чижовим пішли оглянути місцевість. Вони повернулися аж під вечір і повідомили, що тигр у кількох місцях переходив через мочари. Напевне, він знову кружляв навколо стада.

Ми намагались триматися якомога тихіше, вечерю приготували на кількох грудочках сухого спирту. Цілком зрозуміло, що всі розмови так чи інакше були зв'язані з тигром. Першим почав іронізувати Шульгін.

— Подумайте, як глибоко схвилював нас тигр. Протягом цілого дня ми навіть не згадали про суворо визначені «правила надзвичайного стану» і гасали по тайзі, мов навіжені. У кожного в голові був тільки тигр, і зовсім забулася небезпека, що, за словами Петра Андрійовича, загрожує нам від банди грабіжників. Як бачите, я казав правду: банда вже давно дременула.

— Один день нічого не значить, — відказав Чижов. А Єменка додав:

— Звір є звіром: полюючи на чотириногого звіра, ми були готові й до зустрічі двоногого.

Старобор погодився, заявивши, що йому теж було абсолютно однаково, куди розрядити рушницю — в тигра чи в бандита, головне, що він був готовий до блискавичного пострілу.

Кивнувши головою, лісничий спитав у Єменки:

— Чи давно евенки вважали постріл у тигра смертельним гріхом?

— Чверть століття тому для ойротів і частини евенків тигр був священною твариною. Полювати на нього заборонялось. Амбу дозволялося вбивати лише тоді, коли він кидався на мисливця, і то обов'язково кулею, влучивши в серце або в око. Після того, як звір остаточно сконає, ніхто з мисливців до нього не смів підступати, ніхто не смів порушити глибокої тиші, яка наставала в тайзі. На мертвого амбу було заборонено навіть дивитися. Ойроти робили вигляд, що вони взагалі не посягали на життя великого володаря тайги, що стріляв хтось зовсім інший. Нарешті один з мисливців-ойротів звертався до лісу, немовби дорікаючи комусь іншому, що той дозволив собі стріляти. За вигаданого і неіснуючого мисливця відповідав хтось із гурту, мовляв, що тигр збирався плигнути й когось із них погубити. Це підтверджував і третій мисливець, кажучи, що тигр справді загрожував його життю, і закликав великого володаря тайги визнати свою хибу.

Тільки після цього мисливці підходили до вбитого звіра і починали готувати похорон. Адже амбу треба було поховати одягнутим, а тому на місце поховання приносили святковий зимовий одяг. На задні лапи тигра надівали штани з хутра, на передні — рукавиці, на голову натягували велику хутряну шапку. Потім амбі приносили жертву: найстарший мисливець заколював біля могили тигра молодого собаку і закопував його поруч з володарем тайги. Над могилою на високих кілках ставили дерев'яний олтарик. З того часу це місце діставало назву «ху-мі» і ставало для ойротів святим. Щороку перед початком зимового полювання мисливці приходили до «ху-мі» й просили амбу, щоб він дав їм багаті лови протягом цілого року. Старшинство у ватазі назавжди лишалося за мисливцями, які застрелили тигра…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Заповіт мисливця»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Заповіт мисливця» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Заповіт мисливця»

Обсуждение, отзывы о книге «Заповіт мисливця» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x