— Заздрю вам, — сказав лікар, стоячи в дверях. — Третій рік сплю тільки із снотворним.
Заздрить? Знав би він, кому заздрить…
Уже засинаючи, Шубін несподівано тіпонувся, наче від поштовху. Чи не розмовляє він уві сні? Як тільки він промимрить кілька слів по-російськи…
Ні, здасться, він тільки хропе. А хропіння — це не страшно. Хропіння — не ознака національної приналежності.
Койка ледь здригалася від роботи моторів. Очевидно, підводний човен ішов на зменшених обертах. Це заколисувало.
Чомусь згадалося, як він ще в училищі починав вивчати німецьку мову.
В Іспанії спалахнула громадянська війна. Шубін, який учився тоді на третьому курсі, запалився їхати добровольцем.
Було відомо, що на боці Франко воюють гітлерівські військові моряки. Отже, знання німецької мови знадобилося б, могло принаймні мати значення при відборі кандидатів.
З властивою йому рішучістю Шубін вжив своїх заходів. Він почав додатково вивчати німецьку на кафедрі іноземних мов.
На щастя, він мав, як виявилося, природні здібності до мов. Пам’ять була ясна, чіпка. А головне, попереду була конкретна мета. Він наполегливо вивчав мови, щоб потім краще воювати.
Певна річ, довелося підкоритися дуже суворому, достоту спартанському режиму. Звільнення “на берег” Шубін зовсім відмінив для себе. Відмовився навіть од такої улюбленої розваги, як гра в шахи. Увесь вільний час він віддавав тільки вивченню мови.
Навіть сни бачив тепер “із німецької”. Довгі фрази марширували на училищному плаці, здвоювали ряди, перешиковувалися по команді. Але дієслово, наче той барабанщик, незмінно залишалося на лівому фланзі.
Товариші дивувалися, як Борис не падає з ніг при такому навантаженні. Шубін тільки усміхався. Він був спортсменом. Його чудово натренований організм витримував напруження, яке давно звалило б з ніг звичайну людину.
А в неділю він ставав на лижі і йшов в Олександрійський парк. Пробігшись морозцем кілометрів двадцять, добряче провентилювавши мозок, знову поквапно розкривав підручник, бурмочучи свої “датів, аккузатів”.
В Іспанію Шубіна все-таки не послали, що його страшенно обурило. Одначе німецькою він оволодів.
“Думати по-їхньому тільки не навчився, — жартував він. — Німецькі фрази довгі, а я думаю швидко…”
Шубін так і заснув, усміхаючись цьому страшенно далекому, затишному спогадові.
Через півгодини лікар зайшов провідати пацієнта і, стоячи біля койки, подивувався міцності його нервів. Бач, який, цей Пірволяйнен! Збитий у бою, тонув, чудом врятувався і ось лежить, закинувши за голову мускулисті руки, рівно дихає та ще й усміхається у сні…
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
НА БОРТУ “ЛЕТЮЧОГО ГОЛЛАНДЦЯ”
1
Шубін усміхався вві сні.
Він спав так безтурботно, ніби був не серед ворогів, не на німецькому підводному човні, а в своєму гуртожитку на Лавенсарі. Немовби повернувся з чергової вилазки в шхери, перекинувся з Князевим двома словами, позіхнув і… Такий богатирський сон зморив його, що він і не чув, як бігають, метушаться, дряпають кігтями пацюки за стіною.
Не спи, проснися, гвардії старший лейтенант! Тварюка, небезпечніша за пацюка, порається зараз біля твоєї койки!..
Щось же проте не спало в ньому, як би стояло на сторожі. Він схопився од відчуття небезпеки — звичка військової людини.
Ні, пацюка на грудях не було. І він проснувся не дома, а в чужому приміщенні. Ворог був поруч. Знизу долинали його уривчасте — зі свистом — дихання, заклопотане бурмотіння, шелест паперу.
Шубін одразу опанував собою. Такі люди не бувають кволі, коли просинаються. Свідомість з місця бере найбільшу швидкість.
Хвилину чи дві він лежав з заплющеними очима, не ворушачись, згадуючи. “Я фінн, льотчик. Збитий у повітряному бою, — у думці повторював він, як урок. — Підібраний німецьким підводним човном. Я лейтенант. Мене звати… А як же мене звати?..”
Йому стало жарко, немовби він лежав у лазні на верхньому приполку. Він забув своє нове фінське прізвище!
Ім’я його, здається, Аксель. Так. Аксель. А прізвище? Рінен?.. М’якінен?..
Ні, нема чого напружувати пам’ять. Будь-що-будь! Треба, як завжди, йти назустріч небезпеці, не дозволяючи собі піддаватися паніці.
Занавіска, що заміняла двері в каюті-вигородці, коливалася. Отже, підводний човен рухався, хоч і не дуже швидко.
Шубін звісив голову з верхньої койки. Він побачив спину і потилицю людини, яка сиділа навпочіпки біля розкритої парусинової валізки і порпалася в ній.
Читать дальше